6 вересня 2023 року була опублікована стаття «Покарання правозахисника за критику Верховного Суду». Офіційної реакції на зазначені у статті факти ознак корупції не було, але, враховуючи офіційне обмеження у зв’язку з воєнним станом прав громадян і безрезультатні публікації антикорупційників, паранояльна наполегливість потерпілого у досягненні законності розгляду своїх звернень до правоохоронців викликала здивування.
Як виявилось, слово
«паранояльна»
може бути застосовано, оскільки особа К. з 1983 по 1990 рік обліковувався у психдиспансері з діагнозом «паранояльний розвиток».
Як і з чиєю допомогою К. «захворів», а також як вилікувався – цей матеріал.
* * *
Народився у Дніпропетровську, закінчив школу і технікум, по закінченні поїхав за направленням на роботу до Сибіру.
Далі армія, диплом про вищу освіту з відзнакою, влаштувався на роботу викладачем у технікум.
Робота подобалась, але на третій рік роботи став, як комуніст (до лав КПРС вступив в армії) критикувати недоліки в роботі адміністрації, йому зменшили зарплату, він – скаргу у прокуратуру – відновили, знов, як кажуть, «вишукує недоліки», директору і його заступнику за результатами перевірки листів К. – стягнення, парторгу – догану, а посаду завідючого відділенням взагалі скоротили як зайву.
Треба зазначити, що директор з посади голови партійної комісії Амур-Нижньодніпровського райкому КПУ був переведений на госпроботу в технікум через якісь негаразди, але хист до організаторської роботи зберігся.
Як результат, колектив викладачів звернувся до адміністрації і в партійні органи з вимогою звільнити К. з роботи і виключити з КПРС (очевидно, про КПРС питання було узгоджене з бувшими колегами директора).
У січні 1983 року за висновками атестації К. був звільнений з роботи у зв’язку з недостатньою кваліфікацією, рішенням суду від 3 березня того ж року його поновлено на роботі.
Судом встановлено, що за півроку до атестації позивач з відзнакою закінчив загальносоюзні курси підвищення кваліфікації викладачів, у створеній наказом директора атестаційній комісії взагалі не було спеціалістів кваліфікації атестованого, в той же час членами комісії призначені викладачі, які підлягали атестації, тобто могли атестувати самих себе, тому висновок комісії не міг бути підставою для звільнення позивача.
Наступного дня К. приступив до роботи.
Тепер директор включає партійну лінію – 22 квітня Амур-Нижньодніпровський райком КПУ виключає К. з КПРС з формулюванням, у якому зазначалось –
«невыполнение авангардной роли коммуниста, что привело к созданию в техникуме напряженной, нервозной обстановки» –
а через три дні, 25 квітня, обласний суд, з врахуванням протесту районного прокурора, скасовує рішення про поновлення на роботі з направленням справи на новий розгляд.
Новим рішенням від 24 травня 1983 року, без процесуального рішення про поворот виконання рішення суду від 3 березня, в позові відмовлено, і новим наказом працюючого К. знов звільняють з роботи за результатами січневої атестації.
Нема сенсу перераховувати всі порушення закону, які допущені були судами у цій справі і які роками безрезультатно зазначались на адресу всіх судових і прокурорських інстанцій, причина безрезультатності вбачається з наступного:
у рішенні суду від 24 травня висновки попереднього суду про неправомочність атестаційної комісії спростовуються посиланням на відвідання з перевірками уроків К., зазначено
«при этом присутствовали инструктор Днепропетровского обкома КПУ Соловей А.И., Кравченко В.С. – член парткомиссии при Днепропетровском горкоме КПУ»,
а на прохання Л.Д.Кучми перевірити законність судових рішень перший заступник Прокурора УРСР Д.А.Усатов свою відмову аргументує так:
«К. восстановлен в рядах КПСС, однако на партийный учет не встал, взносы не уплачивает, обратился с заявлением в Жовтневый РК КПУ о приостановлении членства в партии в связи с тем, что не дана оценка действиям лиц, рассматривавшим в 1983 г. его персональное дело при исключении из членов КПСС»
(обставини поновлення в КПРС – нижче).
Тепер про «действия лиц», які були причиною «психзахворювання».
Для розгляду апеляції про виключення з КПРС 16 червня 1983 року К. було викликано у горком КПУ, у кабінеті голови парткомісії П.Ф.Добрелі. Разом з тим була присутня жінка, яку було представлено як члена комісії. Відбулася короткочасна розмова щодо аргументів апеляції, а згодом виявилось, що жінка – це запрошена лікар-психіатр Т.Аверьянова-Самарская.
Нею було складено висновок про наявність у К. психічного захворювання, який 18 червня, заочно, без огляду «хворого», підтвердила професор Блохіна.
На запит П.Добрелі – чи можна оформити К. як слід, головлікар міськпсиходиспансеру Є.Семеніхин 27 червня відповідає:
«в насильственной госпитализации не нуждается».
Ніяких лікарських комісій К. не проходив, про свій діагноз здогадався лише після обмеження психіатром при влаштуванні на роботу (поштарем, за вимогою прокуратури міста, його все ж взяли).
Функціонери в межах України повідомляли парторганам про «психзахворювання» К, що давало підстави не розглядати його апеляції, але з Москвою цей номер не пройшов, бо К. був офіцером запасу з допуском до секретної техніки, в 1987 році пройшов місячні військові збори з рекомендацією присвоєння чергового військового звання «капітан».
У червні 1990 року К. подав апеляцію XXVIII з’їзду КПРС, а у серпні цього ж року з дружиною поїхав до Москви на обстеження до Міжнародного незалежного центру з психіатрії, спеціалісти якого 5 серпня 1990 року зробили висновок –
«психическим заболеванием не страдает и ранее не страдал».
А вже 9 серпня отримав виклик від члена парткомісії вже обкома КПУ П.Добрелі начебто з питань апеляції XXVIII з’їзду КПРС. За словами того, за дорученням ЦК КПРС він буде готувати попередні матеріали. Незгода К. на повторний розгляд апеляції обкомом залишилась без реагування.
І знов компартія «на висоті»: організували партзбори на підприємстві, де К. працював кочегаром. Умовляння К. не допомагати фальсифікаторам уникнути перевірки Москви – не подіяли, і 4 грудня 1990 року обком КПУ задовільнив клопотання парторганізації про поновлення К. в лавах КПРС. А далі КПРС скінчилась, спроби К. через суд домогтися покарання осіб, які 7 років обмежували його працевлаштування і поширювали недостовірну інформацію, також скінчились, бо новий головлікар повідомив суд, що через затоплення архіву документів щодо обліку К. не зберіглось і доказів нема.
При цьому і суд не дуже наполягав, бо судді теж були трохи в темі…
Тут, згадуючи класифікацію Фаїни Раневської –
«умный и честный – беспартийный, умный и партийный – нечестный, честный и партийный – дурак»,
К. визнає, що події з 1983 по 1990 ідентифікували його «лохом» за третьою ознакою класифікації Раневської.
Зараз вже відомо багато випадків застосування радянською владою, для покарання виступаючих з критикою, психіатрії.
Кожна влада в державі для свого спокійного існування за рахунок громадян користується певною філософією.
Філософія влади тоталітарних держав має два напрями: підтримання у громадян страху за своє існування – за рахунок так званих правоохоронних органів і формування віри у краще майбутнє – за рахунок пропаганди чи використання релігії (у СРСР віра у комунізм формувалась кіно, піснями, політінформаціями).
Влада сучасних держав для своєї підтримки громадянами використовує кредитну політику, за рахунок якої кредити забезпечують високий рівень життя, при цьому пропаганда патріотизму поєднується з політикою неучасті громадян у воєнних конфліктах.
Філософія нашої теперішньої влади «комунізм» замінила на «вступ до ЄС і НАТО», переваги демократії співіснують з корупцією і безконтрольністю правоохоронних органів, а патріотизм у ЗМІ і на телебаченні співіснує з поширенням боротьби з «ухилянтами».
В.Зайченко
