Марина Вінникова – директорка КЗ КСК “Шинник”, що підпрорядковується департаменту гумполітики міської ради Дніпра, – розпорядилася винести з “дитячої кімнати” укриття у підвальному приміщенні закладу всі дивани й лежаки.
До таких рішучих дій Марина Геннадіївна вдалася, аби вижити (тобто вигнати!) мене і маму з “дитячої кімнати” в укритті ”Шинника”, де ми ночуємо, аби не ”бігати” по ночі після кожної тривоги туди-сюди. Я – інвалід ІІІ групи через інсулінозалежний діабет з 2007 року; мама – 1946 р.н., хронічний гіпертонік, важко пересувається через хворі ноги, ходить із ціпком, тримаючись за мою руку.
Ми не користувалися укриттями чотири роки війни, але після того, коли мікрорайон (біля “Пресів” та неподалік “Полімермаша”) зазнав кілька потужних “шахедних” атак поспіль, наші нерви здали… Живемо на 8-ому поверсі. Не можемо більше почуватися живими мішенями у тирі та чути, як над дахом несеться ворожий дрон, що вже пікірує. А потім – потужний вибух, від якого здригається будинок і тремтять вікна.
Таке ставалося у безпосередній близькості десь із півтора десятки разів. Тому з весни 2025 року почали ходити на ночівлю в бомбосховище на “Металобазу”. Але там – нестерпні умови: антисанітарія через непрацюючі унітази, сморід і холод.
З серпня-вересня минулого року ми перебазувалися до “Шинника”, де були відразу вороже зустрінуті охороною, для якої ПОРОЖНЕЧА укриття – понад усе! Це в них культ такий. Кажуть, що мають “наказ”: нікого до оголошення тривоги не пускати. Попри загрозливу для Дніпра та району офіційну карту повітряних тривог і попередження телегам-каналів, в тому числі офіційного – Повітряних Сил ЗСУ – про стрімке наближення дронів.
І що ж поганого у тому, що людина завітає до укриття на ніч без наявної тривоги, але яка обов’язково, як засвідчує статистика – буде! Бо війна не припиняється, а рашистські бомбардування стають все далі жорстокішими. То в чому ж кримінал з нашого боку? Чи Вінниковій з охоронцями куди цікавіше, аби люди бігли до укриття “Шинника” вже безпосередньо під бомбами? Що це за рашизм такий?
Марина Геннадіївна Вінникова (на фото) хоче зробити винуватими у погіршенні умов для перебування в кімнаті батьків з дітьми саме нас з мамою, створюючи проблему на рівному місці. Бо коли приходять батьки з дітьми, я відразу (без питань!) встаю зі стільчиків, на яких сплю, а мама – з дивану. Це навіть не обговорюється! Ми миттєво поступаємось своїми місцями за найпершою потребою. Нас навіть просити не треба. Ми самі все бачимо і діємо відповідно. Так сталося і під час останнього масованого ракето-дронового удару по Дніпру. Мати поступилася диваном, на якому приліг хлопчик. Його мама подякувала за це моїй.
Вінникова свідомо вдається до репресій проти нас за допомогою психологічного терору та підступно підлої поведінки одного з охоронців (чергових) ”КСК ”Шинник”, зі скаргою на якого я вже звернувся на гарячу лінію Дніпровської ОВА-ОДА.
Ми прокидаємося між шостою і сьомою ранку і лишаємо приміщення, якщо немає тривоги. Цей охоронець двічі, коли вже не спали, вказував нам на вихід попри наявну тривогу. При цьому казав, що особисто у нього “ніякої тривоги немає”. А у нас на смартфоні, як і в усіх, і в Дніпрі та районі – є! Тобто він двічі намагався здійснити кримінальний злочин, а я запобігав цьому.
А ще у нього специфічна “фішка”: при обході підвалу ставати на порозі кімнати і подовгу світити нам у очі, як енкаведист при допиті, потужним ліхтарем. Стоїть і неквапливо переводить ліхтар: на мене, на маму; на мене, на маму…
Можливо у такий спосіб він виміщає на нас свою злість за те, що його онук зараз на фронті? Але якою б драматичною чи навіть трагічною не виявилася його доля, ми з мамою в цьому аж ніяк не винуваті. Виходить, що онук захищає Україну від окупантів, а його дід – порожнечу укриття від людей, зокрема – від інсулінозалежного інваліда та немічної старенької.
Одного разу я не стерпів і сказав охоронцю все, що про нього думаю і як це називається. Так, не добираючи слів.
Розправа послідувала негайно! Наступного ж дня почали виносити лежаки – найлегші. А ще через день винесли і диван, який був найважчим.
Що ж воно, зараза, відбувається? Вінникова з охоронцями знову запроваджує 37 рік? За що нас з мамою репресують? За те, що ми шукаємо нічний притулок в укритті? За те, що ховаємося від ракетно-дронових ударів, які дуже часто особливо масованими бувають уночі?
Кімната до нашого перебування в ній і після – така сама! Ми нічим і нікому не створюємо жодного дискомфорту! Вона наповнюється вкрай рідко, коли рашистські обстріли дуже сильні! Як от нещодавній…
В основному, в укритті, розрахованому на 500 (!) місць, нікого немає. Хіба що поодинокі відвідувачі, які теж іноді лишаються на ніч. Аби бути спокійними. Дуже часто ми там – одні. То кому ж і чим заважаємо? Чим завинили?
Жорстокі, цинічні, підлі дії, до яких вдається Вінникова, несумісні з посадою очільниці комунального закладу КУЛЬТУРИ (!), який належить до департаменту ГУМАНІТАРНОЇ (!) політики міськради Дніпра. Адже директорка проявляє свої кричущі: АНТИлюдяність, ЦИНІЗМ, ЖОРСТОКІСТЬ.
– 23 січня мені виповнилося 80 років – це останній ювілей в моєму житті, – говорить мати. – “Подарунком” для мене став винесений диван, на якому я спала в укритті. Наївно розраховуючи, що хоч на нього заслужила у свої роки. Сердечно “дякую” Марині Геннадіївні, департаменту гуманітарної політики та його очільнику Хорошилову, а також меру міста Філатову, що зібрав таку “достойну” команду. Тепер я сплю на жорстких стільцях… Це – не Україна… Це ті, що її псують і ганьблять, уподібнюючи росії. Але не такі роблять країні Честь і Славу… Слава Україні!
Олексій Мазур, Дніпро
