Це укриття розташоване в одному з культурно-спортивних комплексів Дніпра. Воно найпростіше, але доволі велике – на 500 місць. Одначе акустика там така, що чхнеш в одному кінці коридору, а в іншому – усе чути. Надто ж, якщо йдеться про базікання у сусідніх кімнатах (відсіках).
От сижу й слухаю мимоволі, від чого вуха в’януть… Зібралися чоловіки та жінки віком від трохи старше середнього до похилого.
Дотринділися до того, що найкращим президентом для України був би білоруський “бацька”. Це попри те, що Лукашенко – жорстокий диктатор і як може помагає московській кремляді воювати з Україною. Та й вторгнення зі своєї території забезпечив.
Але для отих, з сусідньої кімнати, він такий, як треба! Класний мужик! І на посаду президента України згодився б! Нахвалюють його за чистоту і порядок на вулицях Білорусі. За буцімто відсутність у країні корупції і злочинності. Те, що вся опозиція у тюрмах – дніпровській совковій “ваті”, звісно, по цимбалах. Свобода для них – взагалі ніяка не цінність. Та й про глибинні кризові явища підсанкційної економіки країни нічого не чули… Адже ціла Білорусь “картопляного фюрера” фактично перебуває на утриманні путінської ерефії.
Відзначали й природну лагідність білорусів: виявляється, вони набагато добріші за “укрАинцев”. Ну звісно ж – ми такі злі, агресивні, войовничі. Все ніяк не здамося…
Натомість, місцеві “януковичі” і досі люто зневажають Майдан: в Білорусі, кажуть, все, як належить, а у нас – “майдани-шмайдани”.
А ще дуже не задовлолені перейменуваннями вулиць і міст. От раніше, говорять, був “Кіровоград” – оце клас! А зараз “Кропивницький”, так назву й вимовити не можна. Ну, не піддаються їхнім зросійщеним язикам питомо українські слова, назви, прізвища.
Також дізнався від них і про обладнану систему прослушок у місцевих лікарнях, що перетворилися на шпиталі – це, мовляв, для того, щоби дізнаватись з перших вуст, що військові думають про Зеленського і владу в цілому.
Розважила й новина про загибель харківського міського голови Терехова, про яку нібито спеціально не повідомляють, тримаючи суспільство у невіданні. Хоча один зі співбесідників переконував, що особисто чув таку новину і навіть бачив портрет мера з траурної стрічкою та виставленою свічею. Щоправда, не назвав джерело інформації.
Ну і, звісно, про пам’ятники пушкіним не забувають. Кажуть: вони тут ні до чого. Як і “язик”… Війна? Ну то й що?
От, що можна почути в укритті Дніпра майже на 5-ому році війни. Це так – один з нарисів до соціального портрету міста, яке вважається східним форпостом України.
Думаю, це було саме те бидло, заради якого путін і вторгся в Україну. Бо був переконаний, що такі – всі українці. Яким глибоко байдуже, під чиїм прапором жити: якщо російським, то нехай… З “язиком” і пушкіним, аби тільки не бомбили…
Олексій Мазур, Дніпро
