Це сталося у Дніпрі в неділю, 15 лютого, у КЗ КСК “Шинник”, що на 12 кварталі Шевченківського району міста.
Про нічну пригоду “Особам” розповів городянин Олексій Мазур – не лише безпосередній учасник, а й ініціатор подій:
– Це сталося у Дніпрі в неділю, 15 лютого, у КЗ КСК “Шинник”, що на 12 кварталі Шевченківського району міста.
Тривогу оголосили десь о 3:30. Я попрямував до найближчого укриття, яке розташоване у “Шиннику”. За хвилин 10 уже був там. Мене зустріли зачинені двері, відтак підвальне приміщення з укриттям виявилось недоступним.
Користуюся ним регулярно і маю констатувати, що подібний випадок став не першим і не другим за останні півтора-два місяці. Тому цього разу вирішив не дзвонити черговому за вказаним біля входу номером телефону, а відразу на 102, щоби поліція зафіксувала факт.
Патрульні приїхали доволі швидко. Але подальша їхня поведінка викликала серйозні сумніви в їхній адекватності. Вони вдалися до претензій на мою (!) адресу: докоряли, що я не зателефонував черговому. Мовляв, вам що було потрібно: в укриття потрапити чи бучу на рівному місці зчинити?
Але ж укриття мають відкриватися негайно після оголошення тривоги! Бо цілком можливо, що ситуація не дозволятиме спокійно набрати відповідальну за укриття особу та розбудити її, щоби вона дала доступ до приміщення.
Не існує такої правової норми, що укриття може бути зачиненим через відпочинок вахтера/сторожа/чергового/охоронця, тому просто подзвоніть, аби розбудити… Але для тих “правоохоронців”, хто приїхав на виклик – саме так і є.
Ці двоє зв’язалися з черговим і той, сонний, ледь не продовжуючи спати на ногах, відкрив двері. Я хотів, аби поліція склала з цього приводу протокол.
Натомість, мені запропонували написати заяву, а для того – пройти до поліцейської автівки, яка зупинилася метрах у 100 чи навіть ще далі від входу до “Шинника”, хоча могла запросто припаркуватися набагато ближче.
Я не хотів йти у темряві калюжами та багнюкою. До того ж, двері вже, на щастя, відкрили, тому волів написати заяву у зручній і, найголовніше – безпечній обстановці, тобто в укритті, адже тривога через загрозу “шахедів” тривала.
Патрульна автівка вочевидь не має антишахедного захисту. Навіщо ж тоді я поспішав серед ночі в укриття: щоби під час шахедної атаки “заховатися” від ударних дронів в патрульній автівці?
Але поліцейські різко відмовили. Сказали, щоби я їм не вказував, куди підносити бланки, бо вони цього все одно не робитимуть: або в машині, або ніде більше.
Фактично – і це без жодного пафосу чи гіперболи – ті, що мали б “служити та захищати”, своїм наполяганням пройти замість укриття до їхньої автівки, наражали громадянина на смертельну небезпеку, бо ніхто не може бути гарантованим від “прильоту”, який в атакованому місті може статися будь-де.
Мимоволі відчув себе головним “порушником” в цій історії, бо виходить, що намарно потурбував 102, даремно вони приїхали, а черговий ні в чому не винуватий, бо його треба було просто розбудити та й по всьому.
І взагалі – сидів би собі під час тривоги вдома та й не рипався б нікуди, очікуючи своєї долі: приб’є чи ні.
Тоді я гучно заявив, що (дослівно): “Нам потрібна поліція, а не “мусарня!”. І пройшов всередину.
Один з полцейських зі словами: “Ей! А-ну стояти, альо!”, поспішив за мною. Схопив за одяг, почав смикати, шарпати, звинувачувати у нецензурній (?!) лексиці. Вимагав, аби я сів у їхню автівку.
Рішуче прибираючи руки патрульного зі свого одягу, я зауважив, що, по-перше, не вжив жодного матюка, а по-друге – у виголошеному гаслі, якщо його проаналізувати, немає нічого персонального. Чим гасло за поліцію і проти “мусарні” так розгнівало людину у формі українського поліцейського?
До того ж я йду в укриття під час тривоги і “вартові порядку” не вправі піддавати моє здоров’я і життя загрозі, перешкоджаючи у вільному доступі до сховища.
У такий спосіб я зрештою потрапив в укриття…
Шкода, що замість поліції ми досі маємо отаке неподобство. Яке, наскільки б абсурдно й смішно це не звучало, але, виходить, що у даному випадку приїхало лише для того, аби захистити… право чергового поспати на робочому місці… Та ще й під час повітряної тривоги. Подумаєш, тривога… шахеди… Ну, заснув черговий (уже вкотре) – то що тут такого? Яка проблема?
Навіть зауваження йому жодного не зробили… Бо побачили збурювача спокою (в тому числі чергового і свого – “поліцейського”), а значить і ворога… у мені – громадянині, який серед ночі (“чомусь”) прийшов під час тривоги до укриття… І от що з того вийшло…
То ось для якої “правоохоронної” діяльності їх забронювали від фронту? За оце Держава попри катастрофічний дефіцит солдат на фронті російсько-української війни, утримує 300-тисячну армію “правоохоронців” і за наші податки щедро виплачує їм нічогеньку зарплату з повним соціальним пакетом?
Та ви шо!!!
