В мережі магазинів АТБ адміністрація створює штучні черги, а тим, хто протестує, вимагаючи гідного ставлення до покупців, погрожують поліцією та застосуванням фізичної сили.
Випадок, про який йтиметься, стався у неділю, 9 березня, близько 13:30.
За покупками ходжу до найближчого магазину «АТБ-маркет» № 1411, що на проспекті Богдана Хмельницького, 135.
Хронічною і не вирішуваною проблемою тут є штучні черги на касах. Адміністрація не зважає на наплив покупців і не відкриває каси у години пік, щоби пришвидшити процес відпуску товару.
Так само ігноруються і звернення до «гарячої лінії» 0 800 500 415. Дзвінки туди – абсолютно даремна справа, яка ні на що не впливає. Тих звернень в мене вже було чимало. Нічого не покращується. Нічим не можна змінити ставлення адміністрації до покупців як до бидла, якому треба відстояти стільки, скільки треба.
У магазині за вказаною адресою є звичною та сама картина, коли біля кас збираються десять, а то й більше людей з наповненими кошиками, і черги тягнуться аж до полиць з товаром, перекриваючи прохід. При цьому, працює лише три каси з шести наявних.
Якщо переважну більшість покупців це влаштовує, то я – не з них. А тому подаю голос протесту, вимагаючи належного сервісу і поваги.
Того дня я підійшов до однієї з непрацюючих кас і зажадав від охоронця, щоби той дав сигнал задіяти її.
Реакції – ніякої. Тому став гучно скандувати, аби ту касу відкрили.
Попри марність спроб, наполегливо продовжував їх. Це не сподобалося охоронцю і той почав діяти.
Спочатку сказав, що каса не робоча, що називається в принципі, типу поламана. Подальші події засвідчили цілковиту брехливість його слів, але на тому «креатив» охоронця не обмежився.
Незабаром до мене підійшов нетверезий чоловік і грубо схопивши за плече, почав шарпати за одяг. При цьому грозив, що якщо не припиню, то він мене зараз тут “уриє”. З його ротової порожнини так несло перегаром, що витримати без протигазу було дуже важко.
Отже, той енергійно штурхає мене, а охоронець стоїть поруч і вичікує, що буде далі. Тобто, не припиняє конфлікту, що може перерости у бійку, не робить зауваження хулігану напідпитку, а навпаки – перебуває на його боці, мовчазно схвалюючи провокаційні дії.
Оскільки я був спиною до зали та інших кас, то не міг бачити, звідки те чудило взялося, але не виключаю, ба, більше – припускаю, що воно було навмисно покликано охоронцем: аби до мене була застосована сила не ним самим, а кимось стороннім.
Ну, пошарпало воно мене та й пішло собі.
Я ж тим часом продовжую вимагати відкриття вільної каси і ще – виклику адміністраторки.
І тут охоронець вдається до ще одного засобу залякування. Він підводить до мене напівкримінальної зовнішності громадянина у цивільному та в темних, сонцезахисних окулярах, в якого всі руки по самі плечі (був у футболці, тримаючи куртку в руках) у татухах.
Цей персонаж дістає портмоне з жетоном, де написано «Police». Каже, що він з поліції і вимагає, аби я забрався геть.
У наших поліцейських справді поширена мода на різні сумнівні, в тому числі відверто кримінальні чи дуже близькі до них тату, але самі по собі розфарбовані візерунками руки ще не є офіційним і достеменним свідченням причетності людини до правоохоронного органу.
От і в цього громадянина, окрім тату – нічого не видавало з нього співробітника поліції. Він не назвав ані імені та прізвища, ані посади. Що то був жетон – чорт його зна. Може і муляж про всяк випадок, на лохів розрахований.
Я лише сказав йому, що якщо він не адміністратор, якого вимагаю і не касир, то він мені не потрібен. Відтак, зрозумівши, що ніяк і нічим на мене не вплинув – ані татухами, ані темними окулярами, ані якимсь жетоном, невдовзі незрозумілий персонаж пішов.
Серйозність моїх намірів і небажання відступати від захисту прав нарешті взяли гору. Прийшла касирка, ввела код, розблокувала «неробочу» (типу поламану), касу і відпустила товар.
Але ж я іще адміністраторку вимагав… І вона теж підійшла. Питаю: «чого так довго?». Каже, була зайнята. А по суті проблеми мовила, що справді – черги є і будуть надалі. Чому? А тому що…
Говорить, що це не від неї залежить, а від керівництва, яке не зважає на те, скільки потрібно касирів. І пропонує мені самому цим зайнятися: звернутися до вищих за рангом начальників АТБ і добитися свого.
Зауважую їй, що це ваші виробничі проблеми, тож маєте самі розв’язувати їх, а не робити заручниками ситуації покупців, тим більше – не перекладати на них вирішення стійкої проблеми.
Тут вона заявляє, що поспішає до невідкладної праці і йде. «Поговорили».
Інформую про інцидент «гарячу лінію», вимагаючи персональних вибачень за завдані незручності та зіпсовані нерви від адміністраторки та охоронця.
А щодо останнього роблю дзвінок на 102 та скаржуся на провокацію ним бійки та підбурювання до неї. А ще хочу з’ясувати, що то був за кадр в темних окулярах з жетоном і в татухах. Там же є камери, то можна ними скористатися для з’ясування обставин та особистості.
Звісно, що реакції від поліції – жодної. Не дочекавшись її, роблю повторний дзвінок на 102 вже зі скаргою на ігнорування попереднього звернення. І на це теж – повний нуль. Ні слуху, ні духу. Так «працює» наша поліція. Довбана.
Але я на цьому не збираюся закінчувати. Пробуватиму добитися хоч якоїсь, бодай формальної відповіді від Нацполу. Ну і чекаю, що мені скажуть в АТБ після звернення на їхню «гарячу лінію». Оце так сходив…
А ТеБе, до речі, там не били?
Олексій Мазур, Дніпро



















