Покровське, Межова, Петропавлівка та Васильківка ще кілька років тому були адміністративними центрами окремих районів Дніпропетровщини. Сьогодні колишні райцентри опинилися в різних точках прифронтової реальності. Селища стрімко втрачають населення, інфраструктуру та звичний соціальний уклад.
Офіційні зведення часто повідомляють про окремі удари по Синельниківщині кількома рядками. Репортажі місцевих медіа дозволяють побачити іншу картину: не один вибух, а поступове зникнення самого поняття мирного життя.
Обласна рада наприкінці серпня констатувала, що найбільше від російських атак потерпає саме Синельниківський район, а серед громад, які зазнають ударів КАБами, назвала Васильківську, Дубовиківську, Покровську та Межівську. За даними, наведеними облрадою, від початку 2026 року по області було завдано 357 ударів КАБами. Хоча наш підрахунок дає зовсім інший масштаб цифр – це тисячі КАБів. А отже – більший масштаб руйнувань.
Від адміністративних центрів – до прифронтової смуги
У радянській та пострадянській системі Покровське, Межова, Петропавлівка й Васильківка були центрами районів, навколо яких будувалася адміністративна, соціальна та господарська інфраструктура. Після адміністративно-територіальної реформи 2020 року вони втратили статус райцентрів, але залишилися локальними осередками освіти, медицини, торгівлі, культури та управління.
Повномасштабна війна змінила їхню роль набагато радикальніше, ніж адмінреформа. Синельниківський район став одним із головних логістичних і гуманітарних коридорів між небезпечними територіями та відносно безпечним заходом області. За даними моніторингового дослідження «Схід SOS», район використовується для евакуаційних маршрутів, доставки гуманітарної допомоги та транспортного сполучення між громадами. Водночас частина його територій перетворилася на зону активних бойових дій або безпосередньої загрози.
У 2026 році особливо різко погіршилася ситуація на сході та південному сході району. Російські війська дедалі частіше використовують FPV-дрони, ударні БпЛА та керовані авіабомби. Для цивільного населення це означає не лише безпосередню небезпеку загибелі чи поранення. Руйнуються дороги, електромережі, водогони, житло, школи, медичні установи, магазини та підприємства.
Важливо й те, як ця ситуація виглядає в інформаційному полі. У щоденних повідомленнях начальника ДніпроОВА Олександра Ганжі та голови обласної ради Миколи Лукашука наслідки ударів зазвичай подаються у форматі оперативного зведення: «пошкоджено будинок», «сталася пожежа», «понівечено інфраструктуру». Це важлива інформація, але вона майже не передає накопичувального ефекту атак.
Наприклад, у середині літа в офіційному повідомленні про понад 40 атак на область Межівська та Васильківська громади згадувалися кількома реченнями: пожежі та пошкоджений приватний будинок. В іншому повідомленні йшлося про удари по Васильківській та Петропавлівській громадах і пошкодження житла, автомобілів та інфраструктури.
Якщо читати лише такі зведення, можна уявити, що йдеться про окремі епізоди. Місцеві медіа та волонтери показують інше: для частини населених пунктів обстріли стали постійним способом існування.
Покровське: життя без води, світла, газу і хліба
Найбільш радикально ця трансформація проявилася у Покровському. Репортаж «Суспільного Дніпро» описує селище як територію, яка фактично опинилася в «кілзоні». За даними журналістів, з кінця 2025 року Покровське систематично атакують FPV-дронами та КАБами, а на момент підготовки репортажу населений пункт був майже зруйнований. Вже у грудні 2025 тут оголосили обов’язкову евакуацію.
Але люди тут досі є. Вони розповідають, що в селищі немає води, електрики та газу. Одна з жительок повідомила журналістам, що воду не отримувала майже два місяці, а в магазинах протягом кількох тижнів не було хліба.
Чому люди не виїжджають. Причини називають різні: похилий вік, небажання залишати будинок і господарство, відсутність грошей або розуміння, куди їхати, страх перед невідомістю. Для людей, які прожили тут десятки років, евакуація означає не просто зміну адреси. Це втрата дому, майна, саду, худоби, звичного кола спілкування і часто – останнього відчуття самостійності.
Парадокс Покровського полягає в тому, що навіть після певного відтиснення російських сил на окремих ділянках загроза не зникає. Військові, з якими спілкувалося «Суспільне», говорять про двадцятикілометрову зону, в якій пересуватися небезпечно. Але частина людей повертається до своїх будинків.
Показовим є й інший гуманітарний аспект. У Покровському залишаються покинуті домашні тварини, яких військові та волонтери намагаються годувати. Ця деталь добре характеризує масштаб депопуляції: за людьми з населеного пункту зникає не лише економіка та побут, змінюєтся навіть екосистема.
Межова: місто, яке залишало людей поступово
Якщо Покровське вже можна описувати як майже зруйноване селище в зоні надзвичайної небезпеки, то Межова довгий час залишалася населеним пунктом, де ще функціонували елементи цивільного життя.
Але поступово зникали його складові. Ще понад рік тому «Межівський меридіан» повідомляв про відсутність електро- та водопостачання і нестабільний мобільний зв’язок. У серпні 2025 року російський безпілотник атакував навіть будівлю редакції газети, де водночас працював гуманітарний центр.
Сам факт існування місцевого медіа в таких умовах має особливе значення. «Межівський меридіан» працює як медіахаб громади й документує її життя. Тому його матеріали дозволяють побачити процес не як серію випадкових обстрілів, а як тривале руйнування місцевого середовища.
У березні 2026 року видання повідомляло про загибель 89-річного мешканця Межової внаслідок атаки FPV-дрона. Тоді ж ішлося про інших постраждалих і десятки пошкоджених або знищених приватних будинків.
Промовиста й історія подружжя Чубченків, яку «Межівський меридіан» опублікував у вересні. Люди пенсійного віку, обоє з інвалідністю, виїхали з Межової лише 20 липня, хоча рішення про евакуацію відкладали місяцями. Причина проста: залишити будинок означало залишити все, що вони нажили. На той момент, за їхніми словами, у Межовій уже не було світла, газу, нормального медичного обслуговування, а зв’язок працював із перебоями.
Ще один евакуйований мешканець Межової розповів «Суспільному», що на його вулиці залишилося лише троє людей. За його словами, не було води, газу та світла, а обстріли й атаки безпілотників стали щоденними.
Проте люди досі залишаються у Межовій. Навіть з дітьми. Інколи це має трагічні наслідки. Так, 26 вересня вдень росіяни влучили КАБами по приватному будинку у Межовій. 17-річна дівчина та жінка 58 років загинули на місці. 38-річна жінка й 6-ти річний хлопчик отримали травми різного ступеня тяжкості.
Судячи з повідомлень моніторингових каналів, в останні дні росіяни все частіше б’ють КАБами саме по Межівщині – східному флангу Дніпропетровщини, який знаходиться зовсім поряд з плацдармом найактивніших боїв на фронті, що точаться біля окупованого Покровська.
Петропавлівка: між звичайним життям і примусовою евакуацією
Петропавлівка перебуває в найкращій ситуації серед колишніх райцентрів сходу Дніпропетровщини. Тут не йдеться про повне зникнення інфраструктури на кшталт Покровського. Проте громада дедалі сильніше входить у зону, де нормальне цивільне життя стає несумісним із безпековою ситуацією.
Так, 13 липня 2026 року, за даними поліції, російські війська атакували Петропавлівку FPV-дроном та іншими безпілотниками. Загинули двоє чоловіків, ще четверо людей були поранені. Пошкоджено житлові будинки, господарські споруди, гараж, автомобілі та сільськогосподарську техніку. А 22 вересня три КАБи вдарили по аграрних підприємствах Петропавлівки. Під завалами опинилася техніка та врожай цього року – пшениця та соняшник.
Для селища, яке залишається центром громади, це подвійний удар. З одного боку, люди втрачають житло та майно. З іншого – під загрозою сама господарська основа території.
Заголовки місцевого ЗМІ “Покровське City” майже буденно інформують: “Три «Шахеди» атакували центр Петропавлівки: є загиблий і поранені” або “Петропавлівку атакувала російська «Гербера»: вигоріли два магазини”. І це події лише за кілька днів!
Моніторинг «Схід SOS» також фіксує пошкодження або руйнування освітніх закладів у Петропавлівській громаді. А в серпні Петропавлівська громада опинилася серед територій, з яких влада ухвалила рішення про примусову евакуацію дітей разом із батьками. Йдеться безпосередньо про селище Петропавлівку та село Самарське. Загалом рішення щодо 16 населених пунктів трьох громад Синельниківщини стосувалося 2177 дітей.
Коли держава переходить до примусової евакуації дітей, це означає, що ризик для цивільного населення оцінюється вже не як епізодичний.
Васильківка: КАБи зруйнували межу між тилом і фронтом
Васильківка до літа 2026 року могла сприйматися як відносно глибокий тил. До Дніпра — близько 90 кілометрів. Ще навесні основною загрозою тут були ударні безпілотники.
У червні ситуація змінилася. За даними «Суспільного», лише за один тиждень по Васильківці було спрямовано понад 60 керованих авіабомб, 12 із них влучили в центральну частину селища. Пошкоджено або знищено ринок, житлові будинки, школу, адміністративні споруди.
Один із ударів зруйнував п’ятиповерховий житловий будинок. Селищна рада також зазнала пошкоджень. Місцева влада була змушена переносити роботу за межі селища. За словами селищного голови, після масованих ударів люди почали виїжджати навіть на ночівлю в автомобілях у відкриті місця, намагаючись знайти безпечніші ділянки.
У червні-липні Васильківка стала одним із найбільш показових прикладів того, як війна змінює поняття «прифронтового» населеного пункту. За оцінкою волонтерів, яку наводить «Суспільне», у селищі було сильно пошкоджено житловий фонд, не працювали лікарні, залишилося лише кілька магазинів, а місцева влада була змушена виїхати. Основну частину тих, хто залишався, становили літні самотні люди.
10 липня було оголошено обов’язкову евакуацію населення з Васильківки, а згодом до переліку додали й інші населені пункти. «Межівський меридіан» повідомляв, що загалом ідеться про понад 6500 людей, яким пропонували транзит через спеціальні центри, де можна було отримати фінансову, медичну, психологічну та юридичну допомогу.
Тобто Васильківка дуже швидко пройшла шлях від колишнього районного центру до населеного пункту, з якого держава офіційно закликає виїхати всім мешканцям.
Що залишається після евакуації?
Усі чотири колишні райцентри мають спільну рису: тут поступово зникають можливості для нормального життя. Спочатку це вода, електрика, газ, продукти, ліки. Через обстріли знищуються поля, фермерські господарства, склади, зерносховища і техніка. Частина земель стає непридатною для використання, а малий та середній бізнес релокується або припиняє діяльність.
Виникає замкнене коло: що менше людей залишається, то менше можливостей підтримувати нормальне життя; що менше можливостей – то більше причин виїжджати. Саме тому офіційне повідомлення про «пошкоджений приватний будинок» може бути лише верхівкою проблеми. За ним може стояти ціла вулиця без мешканців.
А ще є проблема людей, які залишаються. Це переважно літні, люди з інвалідністю, маломобільні громадяни, власники будинків, які не хочуть залишати майно. Саме вони найбільше залежать від гуманітарної допомоги та евакуаційних служб.
На Синельниківщині вже сформувалася ціла інфраструктура евакуації. Поліцейський підрозділ «Білий янгол», волонтерські організації, транзитні центри, медичний транспорт працюють не епізодично, а постійно.
Але евакуація стає дедалі складнішою – небезпечними стають самі дороги. Дрони здатні атакувати цивільний транспорт далеко від безпосередньої лінії фронту. Таким чином, питання вже не лише в тому, чи хоче людина виїхати, а ще й в тому, чи можливо безпечно організувати виїзд. Волонтери використовують броньовані автомобілі, засоби індивідуального захисту, а для маломобільних людей — спеціалізований медичний транспорт. За інформацією «Суспільного», один із гуманітарних центрів за місяць евакуював понад дві тисячі людей.
Мабуть, найскладніше питання – не тільки як вивезти людей, а що буде з цими територіями після евакуації. Для Покровського цей процес уже зайшов дуже далеко. Межова переживає його в режимі поступового виходу населення. Петропавлівка поки ще зберігає більше ознак звичайного життя, але примусова евакуація дітей свідчить про серйозність ризиків. Васильківка демонструє, наскільки швидко відносно спокійний населений пункт може опинитися під масованими авіаударами.
Війна руйнує не тільки будинки. Тут поступово руйнується сама можливість залишатися громадою – із дітьми, школами, магазинами, лікарнями, роботою, транспортом, водою, електрикою та повсякденним життям. І в цьому сенсі історія Покровського, Межової, Петропавлівки та Васильківки – чотири різні варіанти того, як прифронтова реальність змінює соціальну карту Дніпропетровщини.
Григорій Луговський
* * *
Цей матеріал став можливим за підтримки програми «Голоси України» / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу.
«Голоси України» / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Раніше “Особи” також писали: «Білі янголи» евакуювали мешканців Вищетарасівки, яка щодня потерпає від ворожих атак.
