– Розкажіть, будь ласка, про петицію, створену у 2023-му році. Чому ви вважаєте, що міський голова Дніпра Борис Філатов її дискредитував?
Ірина Дронь – психолог, кінезіолог; переселенка з Луганську 2014 року; має нагородження від Залужного: медаль «За сприяння війську» у 2022 році:
– Перша петиція, за яку ми зібрали голоси, вимагає збільшити виділення коштів на військові потреби ЗСУ з міського бюджету Дніпра з 2% – до 20%.
Ця петиція набрала необхідну кількість голосів, проте мер та міська рада її дискредитували: Філатов жорстко сказав, що петицію підписували якісь агенти Кремля, що ми у*обки, корисні ідіоти, і довіряти цій петиції не можна, бо нібито 250 підписів з 3.000 підписали росіяни.
Однак перед тим, як підписати цю петицію, людина заходила через «Дію» або український банк, і не громадяни України не могли її підписати.
Тобто, це наклеп офіційний.
З цього приводу була створена петиція вже до Президента Зеленського, щоб кожен посадовець ніс відповідальність за ті слова, якими він спілкується з громадськістю. Бо в правовій державі, яка хоче вступити в Європейський Союз, немає подібного відношення до людей.
Ми прийшли до міської ради і просимо підтримати армію, яка нас захищає вже 10 років війни, вже 2 роки від повномасштабного вторгнення.
Не можна до людей, чиї родичі стоять «на нулі» і ризикують своїм життям кожну хвилину, спілкуватися матюками і принижувати їх. Треба до них дослухатися, треба з ними розмовляти. Посадовці – вони уряд, а не Влада. Влада є Народ, за Конституцією України, і з нами потрібно розмовляти!
– Друга петиція пікетників «Гроші на ЗСУ», до Президента Зеленського. Яка в неї судьба?
Віра Матвієвська, голова будинкового комітету «Оберіг» на Бульварі Слави міста Дніпро з 2006 року:
– Ми назбирали більше 23-х тисяч голосів на даний момент. Залишилося 11 днів, і нам необхідно, щоб ця робота не була марною, дозбирати необхідну кількість підписів: 25 тисяч.
– Що ви просите в петиції до Президента?
Ірина Дронь:
– Просимо, щоб кожна посадова особа в Україні несла покарання за публічні приниження громадян України, які звертаються з будь-яким запитом до посадовців.
В нашій країні, на жаль, зараз немає ніякої відповідальності посадовців за хамство, за приниження, за грубість, за нецензурну лексику – у нас вседозволеність.
Тобто ти приходиш до людини, яка повинна виконувати свої обов’язки, бо за Конституцією України ми можемо прийти і в будь-якого посадовця, через документи або напряму, спитати звіт про його роботу, вислухати аргументи посадовця, чому були прийняті такі-то такі рішення.
В європейському суспільстві, швидко або не швидко, але дають відповідь – спокійно, аргументовано, чому так або так використовують бюджетні кошти. Ніхто не каже: «Ви – корисні ідіоти. Ми вас слухати не будемо. Ми з вами розмовляти не будемо».
Зараз українці повинні бути як єдиний організм, один одного підсилювати. А коли я, як психолог, бачу в себе військових на прийомі… Котрі постійно збирають крихти якісь, свої зарплати постійно вкладають в те, щоб захищати країну, а міськрада так відноситься до них, до їхніх близьких, до волонтерів, які виходять захищати права громадян – нецензурною лексикою матюкають, називають кремлівськими агентами.
Військові сидять у мене на прийомі, і в них сльози течуть, вони кажуть: «Кого ми захищаємо, заради чого ми постійно в стресі, постійно в нелюдських умовах знаходимося? Моя дружина, моя мати прийшла просити у мера міста більше підтримки, щоб я міг краще захищати країну, а їй кажуть: «Ти корисний ідіот! Пішла геть!»?!
Це знекровлює, знесилює наших захисників, і тому, якщо є в нас правові інструменти, ми адекватні всі люди, ми йдемо цим шляхом: підписуємо документ, яким хочемо достукатися вже до рівня України.
Тому що це історія не тільки Дніпра. Це історія і Одеси, це історія і Кам’янського, і Житомира, Києва, багатьох міст.
Коли ти приходиш до урядових посадовців з нормальними запитаннями, а вони тебе матом окривають. В нас не росія, в нас так не можна!
– Розкажіть про рух «Гроші на ЗСУ». Що це за рух, коли наступне зібрання?
Каріна Біляєва, студентка Дніпровського Національного університету ім.О.Гончара:
– Рух «Гроші на ЗСУ» започаткувався приблизно у жовтні 2023-го. Ми почали виходити на пікети. Вже відбулося 16.
Ідея цього руху в тому, щоб скасували ті тендери, які є абсолютно зараз некоректними, непотрібними, а можливо деякі – дійсно потрібні, але в них доволі завищена сума. Тендери на рекламу мерії Дніпра, на ДніпроТВ, фонтани, перекладання бруківки – ці гроші ми вимагаємо спрямувати на оборону.
Акції проходять по суботах з 10:00 біля міської ради Дніпра.
Ірина Дронь:
– В бюджеті є кошти, ці кошти треба перерозподілити. Люди кожен день гинуть, і треба їх рятувати, а ми виділяємо 42 мільйони, щоб реконструювати освітлення площі, яка і так вже світиться, що з космосу видно?! Я проходжу через цю площу кожен день.
– Це яка площа?
– Успенська світиться. По крупинках збираємо кожен день як волонтери на автівки, на турнікети, на будь-які потреби, що рятують життя, а тут… лампочки.
Перерозподіл не на користь життя, а на користь лампочок! Це сильно розколює суспільство, це сильно вдаряє по довірі, це сильно зневірює людей. Під час війни пріоритети повинні бути на боці життя людей, а не на боці благоустрою.
Якщо благоустрій у нас отримає більше коштів, ніж порятунок життів, це програшна історія. Не можна так, коли на Prozorro 13 люків купують на вулицю Ливарну по 232 тисячі грн за одну штуку.
І це бачать військові, вони ридають сльозами, вони не розуміють: «Що, наші життя взагалі нічого не вартують?!».
Я спілкуюся з військовими, з волонтерами, з їхніми родичами. Коли вони бачать всі ці тендери, коли вони бачать такий розподіл бюджету, для них це пряма вказівка, що їх життя ніхто не цінує і воно нічого не вартує. Коштовні люки життя не врятують! Не можна, не закривши потреби виживання, займатися благоустроєм, інакше через деякий час може того благоустрою вже і не буде потрібно.
Віра Матвієвська:
– Це якщо не думати, що Філатов просто хоче здати наше місто. Приведе його в порядок: «Заходьте, живіть тут!».
– Але ж Філатов в міськраді не один. Там ще є депутати з різних фракцій. Чи з ними працюєте?
– На жаль, 44 товариша його підтримують. Нас підтримує тільки фракція «Слуга народу» й тільки на словах – якихось дій, виступів ми не бачили.
Ірина Дронь:
– Ми намагалися в соцмережах зв’язатися з паном Санжарою (секретар Дніпровської міської ради – ред.), ще з одним депутатом, але відповідають вони щось незрозуміле.
Богдан Юхимович, учасник пікетів «Гроші на ЗСУ»:
– Але все ж таки треба зауважити, що наші акції мають вплив на місцевих депутатів: вже два рази вони додавали до фінансування Збройних сил України. Вперше – 6 січня: 28 млн грн і другий раз – 29 січня: 84 млн.
Тому треба долучатися якомога більше людям!
Іще, ми зробили на проспекті Яворницького меморіальний такий комплекс, Алею Пошани, як в Києві на Майдані. Кожен, в кого є загиблий родич, близький друг, знайомий – а це реально кожна людина в нашому місті, я так вважаю – може прийти і пом’янути цього загиблого воїна, залишивши прапорець.
Ірина Дронь:
– Також, юристи пишуть запити в Дніпровську міську раду. Вже 13 написано: чому такий розподіл бюджету…
– І відповіді були?
– Коли ми спитали чому 232 тис. грн за один люк, відповідь була така:
«На ринку дуже динамічні ціни».
Відчуття, що над нами просто знущаються.
Віра Матвієвська:
– Наша влада розказує, що вона відкрита по якимось рейтингам.
Я хочу сказати: з часу коронавірусу потрапити на прийом до мера неможливо. Ні разу!
– Чому? Були фотографії на сайті Дніпровської міськради про прийом громадян мером. Бабусі, дідусі, симпатичні такі.
– Ручні. Я ж активістка зі стажем і знаю точно: якщо раніше можна було спочатку пройти заступників, а потім потрапити до мера, то зараз заступники іще можуть бути, але вони вислуховують – і ігнорують, а мер взагалі бачити не хоче нікого і ніколи. Це йому протипоказано, і на сесію тепер не може попасти ані активіст, ані журналіст – ніхто.
Ірина Дронь:
– Це не є ознакою правової держави. Як ми можемо пропонувати, щоб нас взяли в НАТО або в ЄС, коли у нас немає нормального діалогу між посадовцями і народом?
Я спілкуюся з волонтерами з Великою Британії, вони активно допомагають нам. Коли вони бачать, що коїться з витрачанням бюджетних коштів, вони в шоці і не розуміють, чому вони повинні допомагати, коли в нашій країні чиновники витрачають кошти на непотрібні зараз речі. Це демотивує – і цивільних, і військових, і західних партнерів.
Тому намагаємося будь-яким чином достукатися через пікети, через заяви, через соцмережі, через петиції… Бо поки кожна цивільна людина не візьме відповідальність за своє життя і не почне свідомо приймати активну участь у громадському житті, нічого в нашій країні не зміниться.
Олена Гарагуц
6 коментарів