Репутація – річ така: хто кинув лише один раз, її більше не матиме. Якщо ти 80 років вважався гарантом, а потім кидаєш друзів та союзників, перестаєш забезпечувати гарантії, то це проблема не того, кого ти кинув, а в тебе. Ти одразу стаєш слабшим за того, кого кинув, бо він залишився у своєму праві, а ти – ні. Ти вже не той, що раніше, і вже не вирішуєш, хто ти. Бо тебе вже вважають зрадником.
Чому так все зараз відбувається? Тому що десь у 1991 році або близько того почався крах постмодернізму, це почалося з катастрофою совка. Тоді зникла основа глобальних відносин, СРСР кинув усіх, кому був гарантом, бо вже перестав існувати фізично.
Можемо вважати, остаточно постмодернізм закінчується прямо зараз. Січень-лютий 2025 року – це умовний кінець постмодерну. Процес зайняв біля 30 років. Друга опора міжнародних відносин – США- впала, поки що символічно, але це дуже важливо. Що залишилося?
Тепер є чистий аркуш. Немає світових лідерів, немає жодних правил. Хто займе місце лідера, той і буде основою, і вже не у постмодерні, а в новій ері метамодерну. І у цього лідера всі козирі – прогресивніша і зрозуміліша ідея, здоровий глузд, прагнення до добра, прогрес. Я гадаю, що це буде Україна. Про союз у конфігурації Речі Посполитої говорив давно, тепер це всім очевидна і необхідна річ. Світове політичне лідерство цієї метадержави – приємний бонус. Шкода, що Білорусь не увійде, хоча хто його знає, зараз все піде набагато швидше.
Чи могла бути Польща лідером? Могла, але для цього треба було не триматися за НАТО, а забезпечити захист повітряного простору України власними силами. Ініціатива втрачена, перший щабель морального лідера зайнятий. Але важливо розуміти, що і на другому місці, але в правильній команді теж бути добре. Сподіваюся, що дійде до польських політиків.
