Цими вихідними у Кривому Розі провели літературний фестиваль «Зріз». Захід організувала культурно-мистецька громадська організація «Порода». «Зріз» об’єднав письменників, поетів, видавців та читачів із Кривого Рогу та інших міст. Тут читали вірші й прозу, презентували книжки та говорили про те, як продовжувати писати й видавати книги у сучасних реаліях.
Весь прибуток від фестивалю організатори планують спрямувати на придбання автомобіля для українських військових.
Про те, як проходив фестиваль, розповіли колеги «Першого Криворізького».
Літературний фестиваль – давня мрія
Фестиваль проходив у культурно-громадському центрі «Шелтер Плюс». У вересні ГО «Порода» відсвяткувала шість років від дня створення, тож до цієї дати команда вирішила втілити в життя свою давню мрію – провести літературний фестиваль.
«Для нас це дуже важливий відрізок шляху. Ми вирішили його підсумувати подією, про яку мріяли весь цей час», – сказала засновниця «Породи» Ірина Божко.
Назва фестивалю – це гра слів: книжковий зріз – це край сторінок закритої книжки, а для «Породи» це ще й нагода підбити підсумки своєї роботи та показати, чим сьогодні живе криворізька література.
«Мистецтво – це внутрішня потреба у служінні, закривати небазові потреби інших людей», – додає Ірина.
Такі зустрічі, за її словами, дають змогу дізнатися про місцевих авторів і авторок, а разом із їхньою творчістю відкрити для себе ще щось про рідне місто.
«Це про гідність і про гордість, що я з цього ж самого міста, звідки ось ця людина, якою я захоплююся», – додає поетка.
Що читали і про що говорили на «Зрізі»
Протягом двох днів на фестивалі читали поезію та прозу, презентували книжки, обговорювали літературу та все, що з нею пов’язане. Події проходили паралельно на трьох локаціях, і відвідувачі могли обрати те, що їм цікавіше.
Говорили про літературне життя Кривого Рогу, згадували альманахи, збірки й видання, у яких публікувалися місцеві автори, та про те, чому цей досвід забувається і виникає враження, ніби кожне нове покоління починає все спочатку.
Обговорювали й зв’язок письменників із містом після переїзду: чи називають вони себе криворіжцями та як представляють Кривий Ріг на літературних подіях в інших регіонах.
«Мені здається, що Київ, Львів, Харків – це міста, які дуже часто лунають на уроках історії та літератури. Це осередки скупчення. І, можливо, люди, не знаючи свого міста і не замислюючись про дослідження його історії, хапаються одразу за те, що більш популярне, більш відоме і знайоме іншим людям», – поділився думкою поет Максим Чурков.
Парфумер Дмитро зазначив, що середовище, у якому виросла людина, впливає на її творчість. Тому, спілкуючись з українськими парфумерами за кордоном, він цікавиться, звідки вони та який шлях пройшли.
«Говорити про свою ідентичність, про своє походження, звідки ти, дуже важливо, тому що це допомагає зрозуміти тебе як автора і ту призму, через яку ти твориш», – сказав Дмитро.
На події згадали й втрати спільноти, зокрема поета, музиканта та військового Артура Буряка, який загинув 27 липня 2026 року від російського артилерійського обстрілу.
Говорили і про роботу видавництв під час великої війни, знищені російськими атаками наклади та про те, як видавництва знаходять сили й кошти, щоб друкувати далі.
Програмна редакторка видавництва «Жорж» Серафима Біла розповіла, як 31 липня команда фотографувала нову книжку, записувала про неї відео та планувала рекламну кампанію, а вже наступного дня російська атака знищила майже весь наклад. Тоді «Жорж» втратив близько 400 тисяч книжок або 73 мільйони гривень у грошовому еквіваленті. Після цього видавництво звернулося по підтримку до людей – закликало замовляти книжки на передпродажах і донатити.
«Буквально за тиждень ми поїхали на фестиваль. Ми збирали книжки по домах. Ми не були впевнені, що в нас вистачить на «Книжкову країну» поставити стенд, але ми не відмовлялися ні від яких фестивалів», – сказала Серафима.
У програмі також були вільний мікрофон, лекції про книжкову ілюстрацію й мистецький зін LitZeppelin, творчі майстерки для дітей і дорослих, музичні виступи та ярмарок із книжками й виробами локальних брендів.
Що стоїть за текстами
Криворізька мультидисциплінарна мисткиня Ксенія Костянець, відома як Ія Ко, представляє Кривий Ріг на літературних фестивалях по Україні. Вона виходить із прапором міста та знайомить слухачів із Кривим Рогом через свої тексти.
За її словами, декого це спонукає приїхати сюди, а потім повернутися знову. Мисткиня багато пише про Кривий Ріг.
«У Кривому Розі є місця, екзотичні навіть для мене. І коли я читаю це людям з інших географічних точок, вони малюють собі, можливо, не такі картини, які бачу я, але вони їх малюють», – пояснила вона.
Криворізький поет Влад Малишев також представляє місто на різних літфестах країни. Він почав писати після вечора біля ватри на Львівщині. Тоді він слухав, як інші читають власні вірші, і захотів спробувати сам.
Далі були літературні змагання «Спотичка» від «Породи», онлайн-спільноти, де він працював над своїми текстами, та перший літературний слем. Пізніше він потрапив на літслем, де змагалися переможці попередніх слемів. Каже, що рівень тамтешніх поетів і поеток підштовхнув його розвиватися далі.
Тексти Влада вже увійшли до антології «Цвях» та незалежних літературних видань – зінів. Також готується публікація з перекладом в англійсько-українському зіні.
Поет часто працює з візуальною поезією, де важливі і слова, і форма, у яку вони складаються. Іноді він робить листівки зі своїми роботами та роздає їх у різних містах. Серед них – «поцілуночки» та фраза «ти найпрекрасніша людина», викладена у формі дзеркала.
«Цю штуку можна наклеїти собі на телефон, і людина, яка буде на це дивитися, буде бачити, що вона найпрекрасніша», – пояснив Влад.
Дитяча письменниця Ольга Куждіна привезла на фестиваль детективи, головні герої яких – діти з Кривого Рогу. Каже, що на зустрічах із читачами ця деталь одразу викликає захоплення.
Сама вона в дитинстві багато читала, але стати письменницею не мріяла. У шкільних біографіях класиків бачила дві дати – народження і смерті – й думала, що «всі письменники вже вимерли».
Писати почала «на замовлення» сина: він попросив казку про улюбленого іграшкового ведмедика Борьку. Тоді доньки письменниці в’язали для нього шарфик – так з’явилася перша історія, далі ведмедик почав переживати ті самі пригоди, що й родина.
Для Ольги важливо, щоб діти читали про знайомий їм світ – зі своїми іменами, звичками та шкільним життям.
«Мені хочеться, щоб діти впізнавали себе. Це ж так класно, коли дитина відкриває книжку, а там наші імена, як у нас відбувається навчання та все інше. І, звісно, це буде подобатися дітям, бо це книжка про них самих», – сказала письменниця.
Наклади деяких її книжок згоріли внаслідок російської атаки 1 серпня, та жінка працює далі, щоб маленькі читачі мали нові цікаві історії.
За бажанням рухатися — досвід втрат
Поетка естер невінчаний родом із Бахмута, зараз живе в Києві. На момент «Зрізу» вона вже шості вихідні поспіль проводила на літературних подіях у різних містах. Для неї це можливість підтримати українське книговидання та зустрітися з людьми, з якими поділяє цінності.
Після російських атак на книжкові склади навіть невеликий стенд із книжками поетка сприймає по-іншому. Їй важливо бачити, як під час війни працюють автори й видавці, як на їхні події приходять читачі.
«Для мене важливо цими поїздками бути присутньою і засвідчувати на власні очі, як будується наша українська культура і поетична спільнота в часи війни», – пояснила поетеса.
Ще одна причина подорожувати – встигнути побачити Україну. Естер шкодує, що свого часу побувала в небагатьох містах Донеччини. Тепер у поїздках намагається виходити за межі фестивальних локацій: гуляти районами, звертати у двори й провулки, досліджувати місцеву історію.
«Я хочу, поки я маю змогу, подивитись і захопити своїми очима і руками, пальцями – всім, куди зможу дотягнути, – що зможу побачити, абсолютно все», – поділилася вона.
Естер говорить, що війна змушує гостріше відчувати, як важливо не відкладати знайомство з місцями, які ще можна побачити. Творчість та участь у літературному житті, за її словами, допомагають їй давати раду пережитому.
Важливі й зустрічі зі слухачами: після виступів вони підходять, розповідають про свої враження — і читання перетворюється на розмову.
«Для мене поезія — це, по-перше, просто краса життя, засвідчена в словах, і біль життя, і жах життя. Але, по-друге, це також діалог, і це для мене найважливіше, напевно».
Раніше «Особи» писали, що студенти Дніпропетровщини можуть отримати 20 кредитів ECTS.
