Очільниця Української громади Дніпропетровської області Олена Макогон добровільно вступила до лав ЗСУ. Тепер вона працює без вихідних та щодня ризикує життям.
Про це пише “Децентралізація”.
Наприкінці грудня минулого року жінка передала управління громадою секретареві сільської ради і добровільно приєдналася до лав 5-ї окремої штурмової київської бригади Збройних Сил України.
Олена Макогон народилася і виросла у селі Троїцькому, що за 50 км на схід від Павлограда і за 40 км на захід від Покровська, за який точаться запеклі бої.
У 2017 році сталося об’єднання Троїцької громади з селищем Українське, яке стало головною садибою.
Бюджет Української громади наповнюється переважно за рахунок сільськогосподарських підприємств. За минулий рік він склав 44 млн грн, з яких 30 млн грн. власних надходжень. Половина бюджету йде на утримання освітньої галузі.
З початком повномасштабного російського вторгнення Українська громада підтвердила свою назву: багато її мешканців вступили до загонів самооборони. Згодом більшість бійців цих загонів влилася у лави регулярної армії. Інші мешканці волонтерили й усіляко допомагали війську.
До межі Донецької області від Троїцького близько 20 км, село стоїть на трасі Е50, що поєднує Покровськ та Павлоград. Тому військові протягом усіх трьох років великої війни були тут частими гостями.
Протягом останнього року близькість фронту до Української громади почала відчуватися дедалі більше: над селами що не день почали гуркотіли двигуни ракет та дронів, дедалі частіше у бік Покровська йшли військові машини, а назад повертатися машини з пораненими.
– Я із самого початку «повномасштабки» відчувала велике бажання долучитися до війська, – зізнається пані Олена. – Однак подумки я сміялася над собою: ну, який з мене солдат! Та й моя посада голови прифронтової громади, зрештою, дуже важлива для допомоги армії, тож я не могла сказати, що стою осторонь нашої оборони. І все ж таки, щось точило мене із середини, щось підказувало, що я можу зробити більше… – каже пані Олена.
Якось, допомагаючи військовим облаштувати полігон для стрільб в одному із місцевих кар’єрів, пані Олена отримала пропозицію взяти участь у їхніх навчаннях. При цьому бійці запропонували сільській голові всю стрілецьку зброю, яку мали: від автоматів Калашникова та кулеметів до пістолетів. Пані Олена стріляла з усього цього, вразивши своїх гостей точністю, з якою вона, жінка, яка вперше взяла до рук зброю, вражала мішені.
Жителі Української громади були шоковані, коли одного грудневого ранку прочитали у Facebook пані Олени наступне повідомлення:
«Вітаю, шановна громадо!
Повідомляю вас про те, що мною було прийняте рішення долучитися до боротьби з російськими окупантами, які нещадно нищать наші міста і села, вбивають дорослих і дітей, захоплюють наші землі. Такі думки не полишали мене з початку війни. На разі я нарешті зважилася полишити зону комфорту, батьків, доньку з онукою та вирушила на схід країни. Від 16 грудня 2024 року я призвана на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
Співробітниці пані Олени у сільській раді засмутилися: «Як воно тепер буде? Як ми без вас?» А виборці казали різне. Одні захоплювалися мужністю жінки, інші дякували їй за цей вибір та підбадьорювали, однак були й такі, які були переконані, що «сільська голова накрала грошей і пішла до армії, щоб її не посадили». Пані Олена не зважала на жодні звинувачення.
Олені Макогон присвоїли звання рекрута. А за три місяці служби, коли завершиться базова загальна військова підготовка, вона складе присягу й отримає звання солдата. Зважаючи на вік та досвід Олени Анатоліївни, їй запропонували небойову посаду – діловода медслужби. Жінка із задоволенням взялася за звичну для себе справу, працюючи з різноманітними документами та складними Excel-таблицями.
– В армії на диво багато вакантних небойових посад, які можуть посісти виключно фахівці з досвідом роботи, – ділиться своїми першими відкриттями у війську Олена Макогон. – От навіть комірником будь-яку людину не поставиш, бо майна багато, за нього треба відповідати, треба знати, як що оформлювати і таке інше.
Олена Анатоліївна говорить, що хоча зараз живе «у більш-менш комфорних умовах», вона морально готова до будь-яких змін.
– Може, мені трохи легше, ніж іншим, бо я фаталістка: вважаю, що від долі не втечеш. Одні гинуть у мирному житті через якісь випадковості, а інші проходять неушкодженими через справжнє пекло. Тому не варто боятися, треба просто жити і робити те, що маєш… Поки що найважчою в армії для мене є робота без вихідних. У сільській раді ми теж часто працювали з ранку до ночі, але у суботу та неділю, принаймні, на роботу не йшли. А тут треба йти. Зате почуваюся я зараз набагато легше, бо знаю, що долучилася до найважливішої у світі справи – порятунку життя моїх близьких, родичів, односельців та співвітчизників.
Роль жінки – як в армії, так і у суспільстві, пані Олена закликає не переоцінювати. Адже, на її думку, «успіх залежить не від статі, а від професіоналізму, характеру, бажання працювати, а також від того, чим нагородив Боженька».
Раніше “Особи” також інформували: Стати батьками-вихователями ДБСТ запрошує Магдалинівська громада на Дніпропетровщині.
