Вступ: «Ворожа пропаганда»
Нещодавно чув на радіо NV якогось провладного експерта, який попереджав про інспіровану «ворожою пропагандою» інформаційну кампанію проти української поліції та ТЦК. Казав, що таких матеріалів дедалі більшатиме і щоби суспільство начувалося – знало, звідки «вушка стирчать».
Раніше не можна було критикувати Зеленського і Єрмака, бо це «ворожа пропаганда». Зараз за тією ж причиною не можна писати нічого проти масових безчинств ТЦК, а численні випадки важких тілесних травм (аж до реанімацій і летальних підсумків) громадян після зустрічей з «бригадами оповіщення» – підступні вигадки, аби розхитати ситуацію і зірвати мобілізацію.
Той, хто подає голос протесту проти свавілля доморощених «вагнерів» з ТЦК – ворог держави, що працює на росію! Агент їхніх спецслужб. Не кати, садисти і головорізи у камуфляжі, а ті, що не можуть лишатися байдужими до їхніх звірств.
Так само старанно виводиться з-під критики і поліція. Її навмисно і штучно перетворюють на «священну корову», створюючи та насаджуючи в українському суспільстві «культ МЄНТА» за типовими російськими лекалами.
Ну-то ловіть мою «ворожу пропаганду», засновану на власному багаторічному досвіді спілкування з так званими правоохоронцями…
Якщо комусь цікаво – жодних судимостей досі не мав, ані за кримінальними, ані за адміністративними статтями. Не був затримуваний, до відповідальності ніколи не притягався.
А моя громадянська позиція – у соцмережах, на власному ФБ-акаунті та в публікаціях у пресі. Знайдіть там щось антиукраїнське…
Окрім, звісно, наполегливо заборонюваної під приводом «ворожої пропаганди» критики вищого військово-політичного керівництва, ручних для неї совкових воєначальників-м’ясників і влади на місцях.
Отже…
“Про кіно”
Почну здалеку… З кіна… З близької до мене теми як затятого кіномана та п’ятиразового дипломанта Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» в номінації «Кіносценарії» – з 2020 по 2024 роки.
Попри звитяги, здобуті наполегливою самоосвітою, екранізацій, природним чином, не маю і не матиму… Бо замкнутий і наглухо зачинений від «сторонніх» та «непосвячених» елітний світ кінематографії, пронизаної кумівством, різного роду «схематозом» і «статусним расизмом», через який такі самоучки-вискочки, як я – «ніхто і звати їх ніяк», скільки б дипломів не здобували – не для мене: вхід з парадного під надійним замком.
Окрім КС, маю ще дипломи та спецвідзнаки (у тому числі – від Нац. спілки кінематографістів України) професійних сценарних конкурсів «Своє кіно» та «Кіноскрипт». Все – дарма: що є, що їх немає. Всім пофіг…
Лауреатом не ставав, але якщо думаєте, що “дипломант” – це “тьфу!”, ну то спробуйте самі… Опануйте самотужки сценарну справу, оволодійте структурою і форматом, напишіть з десяток сценаріїв – набийте руку, надішліть на конкурс та й отримайте заслужене…
Принагідно похизувався та повернімося до теми.
…От скажіть-но, чи можете ви назвати український художній фільм, де б у якості антагоніста чи головного, але негативного персонажа, був би поліцейський? Підступний, ззовні ніби добропорядний, але насправді наскрізь корупційний, безпринципний, цинічний і жорстокий. Злодій у погонах. Тобто цілковита погань. А йому, до прикладу, протистояв би якийсь чесний і гідний представник правоохоронної системи, або ще хтось поза нею. І у фіналі, як і годиться, торжествувала справедливість, а зло було би покарано…
Я щось не пригадую… Жодного фільму, де би поганий поліцейський був представлений навіть епізодично, тобто мимохіть… Не те що в якості цілого протагоніста чи суперника головного героя. Ніби у нас таких «правоохоронців» у природі не існує. От у всіх країнах є, а ми – виключення! У нас – немає… І бути не може.
Ще раз акцентую – я затятий поціновувач глядацького кіна чи не у всіх його жанрах (артхаус і т. зв. «авторське» – де тебе відверто мають за ідіота або смисл стрічки не обов’язково усвідомлюється навіть самими творцями – не моє), але не кінознавець.
Я «мегалітрами» споживаю кіно на піратських платформах, бо на кінотеатри і легальні сервіси грошей не маю, а «дозу» потребую (принаймні так точно було до повномасштабного вторгнення рф), та не веду скрупульозного обліку. Не занотовую у кондуїт… Може щось і прогледів чи забув… Тому про всяк випадок і запитую: а ВИ таке вітчизняне кіно – з поганими українськими поліцейськими – колись бачили? Поділіться назвою…
Принаймні, можна стверджувати: якщо образ «поліцейського-злодія» не зафіксований у моїй кінозалежній свідомості, то в нормальній і адекватній свідомості широкого глядацького загалу – тим паче…
Зазвичай у нас картина цілком і підкреслено протилежна: всі поліцейські персонажі – дуже хороші! Ну, прям зразково-показові.
Можуть бути дещо простакуватими, типу кумедними (хоча насправді – ні, бо ті «комедії» про «копів», ніби дебілами для дебілів зроблені). Одначе неодмінно – позитивними!
У моїх сценаріях погані поліцейські були – і в коротких метрах, і в серіалі, але – читай вище…
А тепер погляньмо на кінозразки країн провідної демократії зі сталим, сильним, міцно й інституційно вкоріненим громадянським суспільством…
Там поліцейських-поганців – не злічити! Ні, безумовно є і достойні – про це ніхто не сперечається. Але те, що у кіно скотиняк у формі вартових порядку не бракує – беззаперечний факт!
Я, звісно, спрощую, бо хороший персонаж – це той, який контраверсійний, а не однозначний людожер. За драматургічними канонами, навіть в абсолютній наволочі має бути щось людяне, або те, що принаймні пояснювало би причини падіння… Ну, вважатимемо, я веду мову саме про таких.
“Рембо”
За прикладами далеко ходити не треба. Візмьмемо хоча б «Рембо».
Звичайний і нічим таким не примітний ветеран в’єтнамської війни на ім’я Джон – волоцюга, який спокійно мандрував собі кудись незвіданими дорогами, став тим самим, відомим на увесь світ героїчним і смертоносним ураганом РЕМБО після зустрічі… з американським шерифом.
Тобто саме поліцейський, вчинивши несправедливість і вдавшись до насильства, запустив ланцюг подій, який розбудив у Рембо внутрішнього Звіра. Рембо відповів! Помстився як міг, давши всім перцю. З надлишком…
Отже, поліцейський як негативний персонаж, блискуче зіграний Браяном Деннегі (про Сильвестра Сталлоне мовчу – бо там все вище усіляких похвал) призвів до появи… світового культового кіна! Все почалося з шерифа-покидька…
В американському кіні поліцейські начальники можуть бути кінченою сволотою. При тому, що його, шерифа, дії були по-своєму зрозумілі, адже він піклувався про порядок у тихому містечку, побачивши ризики від появи чужака – волоцюги Джона Рембо… Уявляєте щось, бодай трохи наближене до того, зняте в Україні на основі українських реалій?
«Термінатор»-ІІ
Якщо згадали про Сталлоне, то і про Шварценеггера теж слід – для паритету.
Пригадаймо оту найвдалішу і найзнаменитішу другу частину кіношедевру з хорошим, але слабшим за свого ворога Арнольдом-термінатором – захисником майбутнього спасителя людства від повсталих проти всього живого роботів.
Хто у легендарній стрічці став уособленням підступного і непереможного зла? У яку форму був одягнутий або, скажімо так, чию подобу прийняв персонаж Роберта Патріка – невразливий робот-убивця, що не зупиниться, поки не досягне мети, а шляхом до неї пройдеться стількома трупами, скільки буде потрібно…
Він був… поліцейським! Полюючи за своєю головною жертвою та з купою побічних, “носив” однострій, мав жетон, їздив на патрульній автівці…
А чи можливі патрульні-негідники в українському кіні? Хтось бачив таке? Бодай єдине…
При цьому їм не обов’язково бути безпощадними душегубами, як той термінатор з рідкого сплаву. Достатньо лише не залагоджувати чи усувати конфлікти, а навпаки – провокувати їх; користуватися та зловживати службовим становищем; вимагати чи натякати на хабарі; чинити психологічний тиск; підкидати наркоту; «кришувати», шантажувати; застосовувати надмірну силу і т.д. і т.п.…
А-а-а… Це не про наших? В нас таких немає і бути не може? Наші всі однаково бездоганні? Угу…
В українському кіні поліцейські – лише браві й дотепні, доблесні спецпризначенці, яких хлібом не годуй, дай тільки здійснити якийсь подвиг в ім’я Закону і Справедливості!
Причому тут кінематограф до заявленої в заголовку та анотації теми? А при тому, що кіно – це дзеркало суспільства! Його дихання, пульс. Мірило демократії. Візуалізовані горизонти Свободи!
У нас погані поліцейські негласно, але жорстко табуйовані персонажі. Про них – або добре, або ніяк. Принаймні досі. А це дуже тривожна ознака, від якої тхне…
Я вже чую глузливий контраргумент: в Україні створюється «культ Мєнта», тому що немає фільмів про недоброчесних правоохоронцв? І саме тому Нацполіція є загрозою для суспільства?
Еге ж!.. Я розсмішив? Ну, смійтеся… Поки сміється…
“Поліція Дніпра: патрульний – завжди правий!”
Але не кіном єдиним… Є ще й особистий досвід… Багаторічний… Не думаю, щоби я був унікумом. Що все, з чим стикнувся сталося тільки зі мною, а подібних прецедентів більше не було ні в кого…
Не знаю, як вам, але коли глибокої ночі у дворі на лавці сидить і бухає галаслива компанія п’янюг, мені не спиться. Прокидаюся і не можу заснути. Це, звісно, стосується, довоєнних (до -ракетно, -дронових) часів.
Але коли я безліч разів викликав поліцію – нашу «патрульку» – то вона, якщо і приїжджала, то незабаром їхала геть, а компашка лишалася у тому ж складі й на тому ж місці. Із тією ж гучністю посиденьок.
Жодні скарги не допомогли, бо мені завжди якщо не очільник патрульної поліції області Андрій Калюжний, то його зам Олександр Хорольський відповідали, що патрульні чинили правильно і жодних ознак невідповідності Статуту чи Закону в їхніх діях не було.
Ті екіпажі не складали жодних протоколів, не припиняли гамору… Просто приїжджали, дивилися, розверталися та й їхали… При цьому, згідно із отриманих відповідей за підписами їхніх керівників, вони все робили… правильно.
Одного разу викликав «патрульну» за тією ж адресою, до компанії, яка врубила глибокої ночі музон на всю катушку – російськомовний шансон. Так от екіпаж, який прибув невідомо куди, доводив мені телефоном, що… вони перебувають за тією адресою, за якою їх викликали, але тут нікого немає.
Продовжуючи розмову, виглядаю з балкону у двір – з динаміків реве, вся компанія в зборі, патрульної автівки і близько немає… Але поліцейські доводять, що вони на місці і там – тихо, бо ні душі…
Не знаю, чим вони були обкурені чи нанюхані… Проте з відповіді на чергову скаргу за підписами тих самих начальників, дізнаюся, що патрульні знову-таки чинили правильно і жодних ознак порушень чи невідповідності статуту в їхніх діях не було…
“Настюхіни татухи”
Під час відомого у Дніпрі інциденту, що прогримів на всю країну – коли трьома пострілами в спину був застрелений порушник правил дорожнього руху – фотооб’єктив зафіксував не лише скривавлене обличчя патрульної інспекторки Анастасії Жили, а й численні татухи на її руках – резонансна подія трапилася влітку.
Думки розділилися: одні вважали ці татухи кримінальними, бо дуже схожі на «творчість» мексиканських «бандідос», інші ж вбачали в них скандинавські мотиви.
Але якими б вони у дійсності не були, а затверджені МВС Правила носіння одностроїв однозначно і категорично забороняють наявність будь-яких тату у поліцейських на ВІДКРИТИХ ділянках тіла.
Скаржуся з цього приводу до обласного департаменту патрульної служби. Звідти мені висилають «депешу», яка вражає своїм цинізмом та приголомшливим абсурдом.
Пишуть, що справді такий пункт у тих Правилах є. Але! Тільки вдумайтеся… Мені доводять, що патрульна Анастасія Жила не порушувала їх, позаяк… увага! – тими таки Правилами не допускається наявність на поліцейському однострої елементів одягу незатвердженого зразка. Тобто чогось, відмінного від форми. В даному випадку – літньої. А значить, Настюха не могла прикрити свої татухи чимось іще, бо це було би порушенням…
І на підставі цього роблять висновок, що в її діях немає ознак дисциплінарного проступку чи невідповідності Статуту, бо вона не застосувала для прикриття тату недозволених елементів відмінного від форми одягу… Так мені відповіли на повному серйозі. Ті самі підписи, тих самих посадовців.
Відтак поліцейські у нас просто змагаються один з одним у кількості та розмаїтті нанесених на шиї та руки татуювань, які ну ду-у-же нагадують кримінальні. Це в них вже як невід’ємний атрибут – складова частина уніформи. Бо знають, як відповість начальство у випадку надходження скарги…
“Феномен Калюжного: на фото – є, а в місці, де і коли воно було зроблене – відсутній”
Коли на поширених пресою фото я побачив на подвір’ї суду ціле збіговиське патрульних, що прийшли підтримати у такий спосіб свого колегу, який застрелив вище згаданого порушника, то знайшов серед них і їхнього очільника – Андрія Калюжного.
Чорт мене смикнув звернутися з запитом щодо очевидного: чи був зафіксований на фото начальник департаменту патрульної поліції області Калюжний того дня там, де його сфотографували?
Мені відповіли, що… не можуть надати з цього приводу жодної інформації, бо на запити треба надавати зафіксовані на носіях – паперових чи електронних – дані, які вже є і не потребують їхнього створення, а таких – щодо перебування чи не перебування Калюжного в означений день і час у дворі суду – в них у готовому, тобто вже зазначеному на носіях вигляді, ніде немає… При цьому саме фото як електронний носій було проігнороване.
Отже навіть наявність Калюжного де-факто на подвір’ї суду, що засвідчують зроблені журналістами фото, в патрульному департаменті не змогли ані підтвердити, ані спростувати… Отак з громадянами спілкується місцева патрульна служба.
«Як тебе не любити, Києве мій…»
Звертаюся у Київ. Мені відповідає тамтешній начальник Олексій Білошицький. І пише, що жодних ознак дисциплінарних проступків з боку Калюжного і Хорольського в результаті проведеної перевірки виявлено не було. Так само він відповідав і на всі інші скарги, кого б вони не стосувалися.
«Хюндай»
…Один водій повадився паркуватися своїм «Хюндаєм» на газоні у дворі багатоповерхового будинку, де я живу. При цьому завбачливо знімав номери і йшов кудись по своїх ділах.
Викликав поліцію. Приїхали, обійшли «Хюндай», позаглядали у тоноване скло, сфотографували планшетами і… поїхали. Без ніяких протоколів…
Викликаю повторно – вже не ідуть… Того дня я звертався із цим на 102 близько 30 (!) разів. Це не взята зі стелі цифра. Бо навмисно зробив запит у службу моніторингу 102 і мені надіслали багатосторінкову роздруківку моїх звернень: коли дзвонив і що казав. Зрозуміло, що «патрульна» більше не приїжджала…
А коли написав скаргу, то отримав відповідь, що оскільки номерів на «Хюндаї» не було, то встановити його власника теж не видавалося можливим, як і притягнути до відповідальності.… Ото і все…
Тоді закидав той «Хюндай» курячими яйцями. Пишаюсь тим, як влучно поцілив. З першого разу до власника не дійшло. Наступного дня я повторив з іще більшим відсотком влучання, бо добре пристрілявся. Тоді він зрозумів і більше на газон автівку не ставив.
“Одного разу в «Шиннику»
Через оголошену повітряну тривогу у зв’язку із загрозою “шахедів» прибігаю близько опів на третю ночі до «Шинника», аби потрапити в укриття в підвальних приміщеннях комунального закладу культури.
Двері зачинені. Біля входу є телефон чергового, але оскільки таке трапляється не вперше – недоступність сховища під час тривоги – то викликаю 102.
Приїжджають… Факт зачинених дверей ігнорують, ніяк не фіксують, натомість дорікають мені, що я потривожив поліцію, коли мав би просто набрати чергового/охоронця.
Кажу їм, що в жодному нормативному акті не згадується ні про які телефони, натомість там йдеться, що під час тривоги укриття має бути відчинено. Ба більше, воно повинно бути у цілодобовому доступі через постійну загрозу ворожих атак.
До того ж, може скластися так, що через вибухи вже буде не до дзвінків, бо стане запізно…
При цьому патрульні відмовляють мені у заяві, позаяк наполягають, що я неодмінно маю писати її в службовій автівці, а не там, де забажаю. Я ж хотів написати заяву у безпеці – в укритті, для чого сюди і прибіг. Патрульна машина ніяк не вбереже від «шахеду», який може прилетіти будь-коли і куди завгодно.
Екіпаж видзвонює чергового і заспаний дід відкриває двері. Йому не роблять жодного зауваження.
Тим часом суперечка набирає обертів, в результаті чого заявляю, що «нам потрібна поліція, а не мусарня!». Один з поліцеських хапає мене за одяг, хоче затримати, я різко прибираю його руки, наголошуючи, що прямую в укриття, а тому не слід піддавати моє життя і здоров’я загрозі, перешкоджаючи доступу до безпечного місця.
Скаржуся до обласного департаменту патрульної служби і отримую від Хорольського відповідь, що в діях патрульних не виявлено жодних ознак дисциплінарного проступку, як і невідповідності Статуту.
“За сигаретами…”
У нас на 12 кварталі була ціла низка лотків на Інженерній, де сигарети продавалися не те, що без акцизних марок… Пачки на вітрині викладалися взагалі без назв! Уявіть собі… Як би це не видавалося смішним і неможливим… Торговельні точки безперешкодно працювали щодня.
Скаржуся до поліції. За підписом районного начальника Холодненка, отримую відповідь, що під час виходу співробітників відділу на місце… лотки були зачинені.
Тобто, так «співпало», що вони завжди працювали, а саме під час візиту правоохоронців – ні.
Звертаюся зі скаргою повторно. Отримую… аналогічну відповідь: знову прийшли, а лотки так само зачинені. Ну і все… Оце поліція!
“Поліцейська цензура”
Про всі ці випадки я писав по мірі їхнього виникнення. На своєму ФБ-акаунті та в «Лицах», а після «ребрендінгу» – в «Особах». Дофіга було би лінків на публікації, тим більше мало би хто на них натиснув. Тому не стану себе переобтяжувати даремними клопотами.
Але більше – про них ви ніде не прочитаєте. Бо на шляху такої критичної інформації до регіональних ЗМІ (хоча всеукраїнські – теж не виключення) стоїть надійний заслін. Там друкують лише дозволену і схвалену інформацію – від самих правоохоронців: у вигляді прес-релізів, кримінальних зведень тощо…
Тому на загал наша поліція лишається дуже хорошою: такою, де сердобольні патрульні знімають з гілок котів, переводять бабусю через дорогу, звільняють лебедя від криги на озері, затримують правопорушників.
І кіно про них знімають тільки гарне – таке, як належить для підтримки позитивного іміджу.
“Український «мєнт»
Тим часом український «мєнт» все нахабнішає, стаючи дедалі більше схожим на свого російського собрата. Саме так, бо відмінності стираються з кожним днем. Головною з них лишається форма і шеврони, але від духу – смердить так само.
Спостерігаю низку показових тенденцій.
Приїжджаючи на виклик, хоча далеко не факт, що вам вдасться дочекатися екіпажу у потрібний час (бо ж муркотиками зайняті), «мєнт» у формі українського поліцейського навченим оком оцінює обстановку: хто його і навіщо викликав. Він доволі чітко зчитує статус заявника, визначаючи: звичайний «лох» чи ні, а якщо так, то якого ступеню. І діє відповідним чином.
«Мєнту» принципово вступити у «контру» з заявником. У суперечку… Дати йому зрозуміти, що дарма потурбував. «Мєнт» хвацько і з задоволенням наведе цілу купу аргументів, згідно з якими привід його виклику, не стосується поліції. Мовляв, це ваші особисті проблеми, а не наша сфера діяльності. І «мєнту» дуже важливо викликати у вас відчуття провини за зроблений… а точніше – скоєний (ніби проступок) в його розумінні виклик.
Якщо ж причину звернення до поліції ніяк не можна штучним чином винести поза сферу її компетенції, «мєнт» нюхом чує, наскільки ви соціально значимі і впливові. Якщо з простолюдинів, то йому цікаво перекрутити навіть очевидну ситуацію так, щоби винуватим опинилися саме ви, а не хто вас скривдив чи від кого постраждали. Надто – коли той не з «плебсу», як ви.
Для «мєнта» – це така собі поліцейська розвага. Бо треба ж чимось себе займати під час служби, яка полягає у щедро сплачуваному державою нічогонеробленні…
Нині для поліцейських це особливо актуально. Адже велика війна стала для заброньованих від фронту залізним приводом для невиконання професійних обов’язків. А навіщо? І так платять… Все більше і більше…
Вони ж пречудово в курсі, що скарги на їхні дії, адресовані безпосередньо на 102 – не розглядаються зовсім, а на зареєстровані письмові калюжні, хорольські та холодненки завжди напишуть, що в діях поліцейських жодних ознак дисциплінарного проступку чи невідповідності Статуту в ході проведеної (невідомо ким і як) перевірки виявлено не було. Що би не сталося. Бо в системі заведено, що поліцейський – завжди правий, бо інакше – просто неможливо!
Дармоїдство організованого та озброєного майже 300-тисячного угрупування “поліцейських” – річ ганебна і неприпустима, але це ще не найбільша небезпека. Бо воно переростає у свавілля, а потім і терор.
Він уже проглядається на прикладі спільних з ТЦК «Вагнер» рейдами оповіщення. І так само природно й невідворотно наражатиметься на спротив, у порівнянні з яким «Врадіївка» виглядатиме дитячими пустощами. Але судячи зі всього, інакше знахабнілий український «мєнт» просто не зрозуміє…
Ну, чекаємо…
Олексій Мазур, Дніпро
