Вітаю Сполучені Штати Америки, всіх американців з 250-ю річницею підписання Декларації незалежності! Вітаю з ювілеєм Дня незалежності!
Я прибула у Вашингтон 07 грудня 2003 року в компанії українських журналістів – учасників першої пілотної делегації Програми «Відкритий Світ» для України.
Керівництво Програмою здійснюється Центром лідерства «Відкритий Світ» – незалежною законодавчою агенцією при Бібліотеці Конгресу США, яка тісно співпрацює з Державним Департаментом Сполучених Штатів та іншими виконавчими та судовими агенціями.
Українців познайомили з діаспорою, показали урядові установи та редакції ЗМІ. Це були неймовірні десять днів!
А до цього, у 2002 році наша дніпропетровська редакція газети «Лица» («Особи») отримала перший грант – від Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Американці надали нам кошти на купівлю друкарського обладнання та чорнил, щоб ми могли вільно друкувати нашу газету. Тому що вони цінують незалежну пресу. А нашу газету ми не могли ніде надрукувати, бо українська влада забороняла свободу слова.
Ще я додам, що наше інше медіа, крім «Особи» – «Антикорупційне Придніпров’я» теж з’явилося на початку 2022 року завдяки щедрій підтримці американського народу: наша Громадська організація «Люстраційна Антикорупційна рада Придніпров’я» отримала грант від Відділу з правоохоронних питань Посольства США в Україні.
Щиро дякуємо!
Резюмуючи, я хочу републікувати своє публіцистичне есе, яке було надруковане у газеті «Особи» 14 лютого 2003 року і ілюструє, як Сполучені Штати Америки допомогли Дніпропетровській області мати незалежну пресу при авторитарній владі.
Як вважаєте, шановні читачі, чи може підтримка незалежної преси бути внеском не лише в розвиток окремої редакції газети, а й у захист демократії загалом?
Для нас відповідь очевидна. Так, може.
І саме тому сьогодні, у день 250-річчя підписання Декларації незалежності США, я хочу ще раз подякувати американському народу за підтримку української незалежної журналістики, громадянського суспільства і демократії.
З Днем незалежності, Сполучені Штати Америки!
Водопровідні крани та американські гранти
У мене на кухні тече кран. Полагодити не виходить, купити новий – грошей немає. Постійно-періодично заливаю нижні поверхи.
Одного чудового дня до мене приходить делегація сусідів знизу і приносить новий водопровідний кран.
– На, – кажуть, – постав, Бога ради, відремонтуй свій водогін, бо всіх уже дістали твої потопи. Тільки, благаємо, щоб ПОСТАВИЛА, а не пропила там чи виміняла на щось інше.
…Приблизно так розтлумачили мені обізнані люди ситуацію, від якої я була в шоці. Річ у тім, що редакція нашої газети виграла у конкурсі грантів Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні, і добрі американці безоплатно, тобто задарма, дали в користування «ЛИЦАм» друкарське обладнання.
Тобто, будуйте, шановні українці, тут у себе демократію зі свободою слова, тільки нас, пліз, не заливайте… тьху ти, тільки «брудні» гроші не відмивайте, корупцію не плодіть, «Кольчуги» Хусейну не продавайте, журналістам голови не рубайте, ВІЛ і туберкульоз не поширюйте, літаки не збивайте, і таке інше.
Так… Отож…
Але повернімося на рік назад. Читачі й шанувальники напевно пам’ятають, який пресинг був на редакцію газети під час передвиборчої кампанії-2002, загострення якого припало на довибори в липні, коли по 35-му виборчому округу Дніпропетровщини до ВР балотувався Олександр Жир.
Тоді щотижня ми друкували газету в новій друкарні, бо вже наступного дня після її виходу, дізнавшись, де був надрукований черговий номер, посланці можновладців «наїжджали» на директорів друкарень. А ті, своєю чергою, відмовляли «ЛИЦАм» у друці.
Згадується один епізод. Це була середа якраз перед довиборами. У пошуках друкарні, після того як ми обдзвонили й об’їздили видавництва в сусідніх областях, нам довелося їхати за 270 км. У тій друкарні друкувати нашу газету начебто погодилися, але з однією умовою:
«Тільки після того, як прочитаємо, що у вас там буде написано».
Через п’ять хвилин нас у Кіровограді вже не було.
Але мова не про це. А про те, що тепер у нас і у дніпропетровців є впевненість: жоден чиновник, директор друкарні чи просто майстриня аркушевого підбору, як було у випадку з «Популярною газетою», не зможе зупинити вихід газети.
Ба більше: у нас з’явилася можливість ще один раз на тиждень тішити, сподіваюся, вас свіжими «ЛИЦАми»!
І навіть ще більше: якщо до нас звернеться з проханням про друк редакція якоїсь незалежної газети, знайте: надрукуємо з радістю! І навіть не попросимо показати,
«що у вас там буде написано».
Опубліковано у друкованій газеті «Особи» («Лица») 14 лютого 2003 року.
Олена Гарагуц
