Єдиний спосіб примиритися з необхідністю, що входить у наше життя і назавше міняє його — це полюбити її. Уже кілька років я вимушений робити щоденні швидкі «кардіопрогулянки» 4–8 км, бо інакше моя спина й шия не витримують сидячої роботи. Ця пожиттєва рутина, яка щодня відбирає не менш як годину дефіцитного часу, могла б додати чималий доважок безглуздості й до без того непростого життя…
Але ж — не знаю, може то така благодать — я дуже скоро закохався в оці прогулянки, бо ця година виявилася єдиним часом повноцінного спілкування зі Світом і справжньої внутрішньої свободи, забарвленої потужним гормональним бустом.
Гуляючи вулицями Дніпра, я люблю пройти поряд зі зграєю дітей, аби послухати їхні голоси. На докору моїм ілюзіям я майже завше чую від них чисту російську мову. Попри те, що вони народилися після 2014 і вчаться в школі виключно українською.
Звісно, це відображення байдужості їхніх батьків, але хто ж як не це покоління має стати основою післявоєнної України і все життя бути готовими до протистояння з Москвою? І це не єдиний докір моїм ілюзіям, бо навіть серед порівняно «свідомої» бульбашки моїх знайомих я бачу втому від української мови.
Декотрі на спільних зустрічах потроху повертаються до «комфорту» російської мови після вражаючого надзусилля переходу на українську на початку повномасштабного вторгнення. Мені кажуть, що це лише через війну всі почали переходити на українську, а після війни багато хто знов повернеться до російської. А ще кажуть, що російська мова не винна в @банутості московитів, що вона ним не належить і не має стосунку до війни.
Безліч усього правильного сказано про важливість переходу на українську. Щось знову повторювати — лише посилювати оцю втому від української мови. Проте війна триває і відкриває нові сторони московської природи, що висвітлюють залученість російської мови до вічної імперської експансії. На той невмирущий довід, що російська мова жодним чином не винна у війні, маю завважити про неї дві речі, що я їх наново переосмислив.
Перша суто «технічна» й, можливо, не така важлива. Мене можуть поправити мовознавці й філологи, але мої загальні знання про походження сучасної російської мови дають дійти висновку, що вона є великою мірою штучно створеним лексично-синтаксичний суржиком із церковнослов’янської, німецької, французької, татарської, української, польської та інших мов. Якщо не брати загальнослов’янські корені, то кількість питомої російської лексики мізерна в порівнянні з нашою мовою. А морфологія та синтаксис переважно запозичені зі старослов’янської, німецької та французької. Тоді як українську мову можна назвати «органічною», зважаючи, що переважну кількість лексики вона виробила із себе (зокрема і працею наших письменників), а граматика сучасної української мови (зокрема класичний харківський правопис 1929 року) була вироблена виявленням і формалізацією фонетичних, морфологічних і синтаксичних особливостей народного мовлення.
Російська мова цілеспрямовано формувалася під потреби керування величезним бюрократичним апаратом московської імперії. Російська — це канцелярська мова «за замовчанням». Я з власного досвіду знаю, як легко й комфортно російською провадити ділове листування і вести технічні наради, і як важко витворювати нею живі думки і гнучкі вишукані фрази, що уникають канцелярських конструкцій. Можна звернутися до класичної праці Нори Галь «Слово живе й мертве», і впевнитись, як багато додаткової редакторської та письменницької праці треба докласти, щоби російська мова звучала легко та природно. Російська поезія (своїми найкращими взірцями) — це взагалі неабияка звитяга. Тож вибір між українською та російською — це вибір між живим організмом і бюрократичним механізмом.
Зважаючи на генеалогічну підпорядкованість російської мови потребам московської держави, варто ще раз повторити, що Москва завжди буде в різний спосіб використовувати російську мову для імперської експансії — як маркування «законних» або «споконвічних» «русских земель», що їх вона має собі повернути. Усі ці формули «Россия там, где русский язык», «защита прав русскоязычного населения», «особый статус русскоязычных регионов», «русский язык — второй государственный» і таке інше. Москва, ототожнюючи «русскую культуру» и «русский язык», використовує російську мову як перших колоністів, щоб застовпити «незайману» територію, аби легітимізувати її подальше поглинання.
Й ось тут головне. Кожен, хто не московит і хто поза межами Московії з різних причин та не залежно від намірів обирає російську як свою основну мову, автоматично просуває колоніальні намагання Москви. Просто самим фактом користування російською мовою в Україні ми створюємо й постійно підтримуємо потенційну можливість війни. Спілкування російською мовою і війна з боку Москви пов’язані так само як зловживання палінням і алкоголем із серцево-судинними подіями. Відмова від російської та перехід на українську — це неминуча потреба збереження України й виживання нас як українців. Нічого особистого.
Тож тим, хто не народився із цим коханням, українська мова — це та необхідність, у яку варто закохатись. І це кохання точно буде взаємним — але то вже тема для іншої оповіді.
……………………………………………………………
Ілюстрація: Літера Ї – символ української мови
Раніше “Особи” також інформували: Черговий «Дніпрополімермаша» вигнав пенсіонерку, яка шукала бомбосховище, за її українську мову.
