Батько Сергія розповів Суспільному: син навіть не сказав, що поїхав до столиці, а потім відмовився повернутися додому. Лише повідомив рідним, що стоятиме до кінця.
“Він нам не казав, ми не знали. Поїхав та зателефонував, що він там, в Києві. Намагалися по-різному вмовляти. Але все, він казав, що буде стояти до кінця. Хоч через кров, але буде до кінця стояти”, – розповів Гагік Нігоян.
22 січня 2014 року Сергій Нігоян загинув від вогнепального поранення під час сутичок на вулиці Грушевського.
“Я постійно думав, що щось буде, щось трапиться, я раніше відчував. Я в той же день з ним зідзвонювався, о пів на другу ночі. Потім трохи поспав і за звичкою увімкнув телевізор. Лише увімкнув телевізор і там одразу передавали (про загибель Сергія Нігояна – ред.)”, – сказав чоловік.
Втрату сина, розповів Гагік Нігоян, пережили важко. Адже Сергій був єдиною та довгоочікуваною дитиною.
“Та важко було, звичайно. Але все одно життя продовжується. Заради його пам’яті потрібно жити”, – розказав батько Сергія Нігояна.
Вчинок сина Гагік Нігоян вважає чоловічим, хоч і жалкує, що відпустив Сергія до Києва.
“Я так дивлюся, не треба було, щоб він їхав. На початку я підтримував, але зараз — ні, бо дивишся зі сторони, як цінують та поважають. Я бачу, що він міг стати зовсім іншою людиною, але не пощастило. В нього була сила волі, життя”, – сказав Гагік Нігоян.
Сам Сергій за національністю вірменин, але народився в Україні. Його сім’я переїхала через війну в Нагорному Карабасі. Поховали чоловіка в його рідному селі Березнуватівка.
Ірина Березовська навчалась разом із Сергієм в одному класі. За її словами, зі шкільних років Сергій мав дуже загострене почуття справедливості, тому не міг залишатися осторонь.
“Це була не та людина, яка могла пройти осторонь. Хоча він і був замкнутий, але в ньому була така риса — дуже загострене почуття справедливості. Він постійно намагався відстоювати й він був запальним, коли відчував несправедливість”, – сказала Ірина.
Жінка розповіла: в старших Сергій завжди цікавився політикою, тому коли дізналися що він на Майдані, не здивувалися.
“Коли його запитали: “Чи не страшно було?”, то він сказав: “Страшно нічого не робити. А тут мені не страшно. Я знаю за що я тут стою і що ми тут виборюємо”. Він був охоронцем на Майдані і до останнього відбув свій пост”, – розповіла однокласниця Сергія.
В школі, де навчався, облаштували музей пам’яті з особистими речами Сергія.
“От бруківка, привезена з місця загибелі Сергія, тут є щити, які нам передавали “майданівці”. Всі ці предмети привезені з Майдану”, – розповіла однокласниця Сергія Нігояна Ірина Березовська.
Також на будівлі навчального закладу встановили меморіальну табличку, присвячену Сергію.
1 коментар