Остання гучна новина про Ріната Ахметова знову нагадала, ким він залишається у суспільній уяві. За даними Forbes та Bloomberg, найбагатший український бізнесмен придбав у п’ятирівневі апартаменти за €471 млн – це одна з найдорожчих житлових угод у світовій Монако історії. Йдеться про 21-кімнатний об’єкт у престижному районі Mareterra – найновішому районі Князівства Монако.
На тлі війни на Батьківщині, руйнувань українських міст і постійних зборів громадян на армію ця покупка виглядає не просто як інвестиція, а як демонстрація дистанції між надбагатими – та країною, з якої вони походять.
* * *
Життєвий шлях Ахметова – це класична історія пострадянського накопичення капіталу. Народившись у Донецьку, він увійшов у великий бізнес у 1990-х роках, коли слабка держава й хаотична приватизація створили ідеальні умови для появи фінансово-промислових груп.
Слід зауважити, що Ахметов прийшов до великих грошей та влади зі злиднів та кримінального оточення донецького передмістя. Цю частину свого життя бізнесмен намагається приховувати. Не випадково блогер Денис Казанський назвав Ахметова «міфічним персонажем».
«Ахметов не прийшов у бізнес із комсомолу, як Тігіпко чи Єфремов, не зробив кар’єри на заводі, як Скудар чи Бойко, не одружився з донькою президента, як Віктор Пінчук, не заробив швидких грошей на торгівлі, як Порошенко», – пише Казанський.
За словами Дениса Казанського, у Донецьку навряд чи хтось заперечуватиме, що Ахметов мав стосунок до криміналітету. Але для багатьох донеччан це не є приводом для несприйняття бізнесмена.
«Таким чином, бандитське минуле Ахметова – це водночас і реальність, і міф: суд не дозволяє нам закидати Рінату Леонідовичу кримінальні зв’язки, але сама логіка невблаганно приводить нас до відповідного висновку. До 1996 року Ахметов, як відомо, був найближчим соратником донецького кримінального авторитета Ахатя Брагіна, який загинув унаслідок вибуху на стадіоні «Шахтар». Після смерті Брагіна Ахметов змінив його на посаді президента донецького футбольного клубу», – зазначає Казанський.
Бізнес-імперія Ахметова стрімко зросла на металургії, вугіллі, енергетиці, банках, телекомунікаціях і медіа. Компанія System Capital Management (SCM) стала одним із найбільших бізнес-конгломератів Східної Європи.
Рінат Леонідович володіє двома резиденціями за кордоном: квартирою в One Hyde Park у Лондоні, за яку він заплатив 136,4 млн фунтів стерлінгів у 2011 році, і віллою на Лазурному узбережжі Франції вартістю 200 млн євро. 38-річний Дамір Рінатович, син Ахметова, володіє віллою на Женевському озері вартістю 60 млн швейцарських франків.
Але важливо не лише як Рінат Ахметов заробив статки, а й як він їх використовує. Його психологічний портрет роками вибудовувався навколо культу статусу, контролю та розкоші. Це типова модель поведінки олігархічного класу: влада має бути видимою, а багатство – матеріалізованим у палацах, футбольних клубах, яхтах, приватних літаках і рекордних покупках. Для таких людей розкіш – не побутова потреба, а спосіб самоствердження.
У 2015-му олігарх купив такий самий літак, як у президента Московії, і, кажуть, не один, а цілих два.
Показовим є і сюжет із суперяхтою Luminance, вартість якої оцінювали приблизно у $500 млн. За повідомленнями ЗМІ, яхта добудовувалася саме тоді, коли Україна переживала повномасштабну війну. Формально, це приватна справа власника. Але суспільно це сприймається інакше: коли країна воює за виживання, демонстративна розкіш та накопичення великого капіталу набувають аморального виміру.
Ахметов був не лише бізнесменом, а й одним із головних політичних гравців епохи. Упродовж багатьох років він асоціювався з підтримкою Партії регіонів та інших сил, що спиралися на проросійський електорат Південного Сходу. Саме в Донецьку, де його вплив був колосальним, ще у жовтні 2003 року під час політичних протистоянь поширювався меседж про нібито тотожність українського патріотизму та нацизму. Такі наративи згодом стали частиною ширшої російської пропагандистської матриці.
У перший рік російсько-української війни Фонд Ахметова сотнями фур відправляв у так звану «Донецьку Народну Республіку» продовольство, термобілизну та теплі речі.
Згодом Ахметов намагався змінити образ. Після ухвалення закону про олігархів він відмовився від медійних активів, заявляючи про вихід із цієї ролі. Та формальна відмова від телеканалів не означає втрати реального впливу. Його ключовим ресурсом залишаються енергетичні активи, насамперед ДТЕК – структура, яка роками мала визначальний вплив на енергоринок України. Монопольне становище в енергетиці означає вплив значно більший, ніж володіння телеканалами.
Показовими проахметівськими законами є:
- «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії із альтернативних джерел енергії», який заборонив українцям встановлювати домашні міні-електростанції своїй землі,
- «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах», який дозволив Ахметову скупити в сотні разів дешевше вартості акції підприємств, на які він «накинув оком».
Окремо стоїть епізод листопада 2021 року, коли Президент Володимир Зеленський публічно заявив, що має інформацію про підготовку державного перевороту, до якого нібито намагалися втягнути Ахметова. Сам бізнесмен це заперечив. Але примітним стало інше: гучна заява не мала жодних юридичних чи політичних наслідків. Ні справи, ні публічних пояснень, ні завершеної історії. Це лише посилило враження, що «договорняки» між владою та найбільшими бізнес-групами в Україні відбуваються за зачиненими дверима.
* * *
Фігура Ахметова – це не просто біографія однієї людини. Це уособлення української моделі держави, де надвеликий капітал десятиліттями співіснував із політикою, медіа та правоохоронними органами. Його квартири в Монако, повітряні судна й яхти – лише зовнішній бік історії. Головне питання в іншому: чи здатна Україна остаточно перейти від епохи олігархів до епохи інституцій.
Леонід Реквер
