Микола Жовтенко (прізвище змінено – авт.) цьогоріч буде святкувати ювілей: 70-років. Якщо доживе.
Розмовляючи зі мною, світиться оптимізмом та щиро посміхається. Відвертається, обличчя кам’яніє, робиться злим на секунду, повертається і щиро посміхається. Так завжди. Не хоче передавати іншому флюїди розпачі та зла. Знаю його майже 10 років. Життя потріпало.
Микола зараз – переселенець з, за класифікацією Кабміну, територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси: з міста Марганець.
В Марганці Микола буває регулярно, там залишається його син (тому прошу зрозуміти «наїзди» в інтерв’ю пенсіонера на ТЦК). Ми поспілкувалися в понеділок буквально десять хвилин.
– Розкажіть, як живе Марганець, що там відбувається.
– Марганець спорожнів. Якщо раніше маршрутки їздили забиті, то зараз, як є три пасажира в маршрутці, то це вважається для водія шикарним.
Люди повиїжджали. Пусте місто. Особливо коли приїжджає з Дніпра ТЦК автобусами відловлювати, то взагалі нікого-нікого не видно.
– Які ціни?
– Відносно однакові (з Кривим Рогом, де переселенець зараз мешкає – авт.). Крім води. Вода в Марганці дуже в ціні. Раніше дуже добре очищену воду завозили в місто регулярно, тепер трошки пішли перебої, іншого разу не дуже якісну привозять.
Почали зараз пробивати артезіанські свердловини. В районі школи біля мене пробили, і ось вона вже два місяця стоїть – вони не можуть якось там запустити її. Тому людям доводиться купувати.
В мене в крані є вода. Але вона технічна. Така пахуча, що помиєш руки, а потім ще треба іншою водою відмивати. Собакам наливаю цю воду – вони не хочуть її пити.
Я читав в Інтернеті, що сотню кілометрів тягнуть з Кривого Рогу водовід. Так, видно роботи, підводять. Але скільки ж води не було! А трубопровід, якщо без води – він іржавіє. Спробували запустити воду, і почали по всьому місту робитись пробоїни, течі, їх постійно усувають.
А так… Продукти є – нема кому їх купувати. Бо людей нема, порожнє місто, порожнє. Раніше був такий рух! А зараз немає людей. Я приїхав, подивився – ніде немає нікого.
– Робота є, працює комбінат?
– 4 місяці стоїть. Бо восени приїхало ТЦК, усіх, кому до 60-ти, – а це ж кар’єри ГЗК, там усі працюють тільки до 60-ти, – всіх підчисту забрали, і все зупинилося. Молодь виїжджає.
– А куди їдуть люди? За кордон чи по Україні?
– І за кордон, і по Україні. Там же ж неможливо. Ось, зараз розмовляв [з Марганцем] – стабілізувалося: з 12-ї години ночі стабільно починають гатити. Раніше було протягом дня, будь-якої години, а зараз – 12-та година ночі? Бах! Причому такі потужні вибухи, що аж земля тремтить.
– Кудись ціляться чи просто хаотично стріляють?
– Хаотично. Таке відчуття, що вони там п’яні вдиміну і їм аби стріляти.
– З Енергодару?
– З Енергодару. Адже Марганець поряд: сім-вісім, максимум 10 км, якщо через водосховище безпосередньо. А водосховище зараз висохло, там води тієї залишилося – нічого.
Друг у бінокль спостерігає – вони вже стовпчики на тій стороні ставлять, типу, кордон розмічають.
– Кордон російської федерації?
– Так.
З нашого боку постріли рідко. Не розумію, чому. Нема чим стріляти? Чи це, можливо, тактика така, бойова, скажімо?
– Мабуть, бояться, щоб атомну станцію не зачепило. (Запорізька АЕС – через «водосховище» від Марганця – авт.).
– Можливо.
– Марганців не турбує, що викид може бути з атомної станції?
– Турбує, але людина така істота, що пристосовується до всього. Вчора турбувалися сильно, сьогодні вже не сильно – потроху звикають. «Нам, – кажуть, – розповідали, що робити, якщо буде радіація: заходьте додому, закривайтеся і там сидіть». Але це ж повітря…
– І вода. Скільки можна прожити без води?
– Ну, розповідають так: «Радіація – це не на три дні. Вітер дмухнув – воно пішло».
– А як ваш мер? Що про нього чути?
– Ну, мер у нас добрий. Мер у нас добрий. Кажуть, електрогенератор купили для міста. А в нього – своя пекарня, хлібозавод, і він генератор туди відвіз. Розповідають, я не був присутнім, що на оперативних нарадах триповерховими матами спілкуються один з одним. Так що мер у нас добрий.
Попередній мер, жінка (до 2020-го – авт.), як недоробила шматок дороги – так досі дорога стоїть недороблена.
Для міста, не знаю, що він де робить, але не видно його роботи.
– А хто лишається в місті?
– Старі, жінки. А як? Роботи нема, а їсти треба.
– Чому не виїжджають?
– Тому, що ми раби своїх речей. Переживають за майно. Якщо людина не проживає, і хтось розбирає його будинок, то поліція приїжджає і каже: «А як ми відкриємо слідство? Постраждалих нема, заяву немає від кого прийняти. Де постраждалий?».
Якщо господарі є – тут влада допомагає. В мене дачний будиночок на березі побило – влада виїхала, збитки зафіксували, дали шифер без проблем.
А якщо господарів нема – бомжі розбирають на будматеріали. Це зараз ходовий у Марганці товар.
– Благодійні організації у Марганці працюють?
– Так. Видають добрі набори гуманітарні. А найбільш допомагають церкви. Регулярно, раз на тиждень у церквах хліб, воду, продукти роздають.
Загалом скажу так: влада не закрила очі на ситуацію – допомагають людям, без питань. Напруга лише з водою. Ось, говорю: біля «моєї» школи пробили артезіанську свердловину на 150 метрів і – ніяк, чомусь, не можуть її запустити. В інших місцях такі свердловини вже працюють: прийшла людина, натиснула кнопку – свердловина запустилася, вода полилася.
– Що з електрикою?
– Нормально. Бувають іноді відключення. Коли ожеледиця була – перебої були, але несерйозні.
Газ теж нормально. Не скажу, що якісний, але поки є.
– Ви зараз в Кривому Розі мешкаєте?
– Як внутрішньо переміщена особа, зараз мешкаю в гуртожитку. Можна сказати, пощастило: добрий гуртожиток. Чистий, нас годують безкоштовно тричі: сніданок, обід, вечеря.
До Нового року Київ на харчування фонди виділяв, після Нового року грошей не було, нас тиждень-два не годували, сказали: «Київ переспрямував гроші на фронт». Наші звернулися до мера Вілкула (в.о. міського голови Кривого Рогу Юрій Вілкул – авт.), він сказав: «Ми знайдемо резерви, знайдемо продукти, знайдемо засоби і будемо вас годувати». Питання було вирішене оперативно, протягом тижня. Годують нормально. Наш гуртожиток, сусідній гуртожиток, третій.
У нашому гуртожитку станом на зараз залишилося 60 осіб. А було 160. З інших гуртожитків також деякі починають повертатися додому. Наприклад, Нововоронцовка (село в Херсонській області, 65 км від Кривого Рогу, було на лінії військових дій у 2022-му – авт.), Велика Олександрівка (селище у Херсонській області, 65 км від Кривого Рогу, у 2022-му звільнено від окупації – авт.). Спочатку виїздять з гуртожитку туди на кілька днів, щоб ремонтувати житло.
Ось така ситуація.
Олена Гарагуц
2 коментарі