У серпневому номері найпопулярнішого україномовного видання США “Ukrainian People”, що видається в Чикаго, вийшли присвячені воєнній тематиці вірші Олексія Мазура – журналіста й дописувача “Осіб” (раніше – “Лица“), дипломанта “Коронації слова“-2020 і 2021 рр. в номінації “Кіносценарії“.
Поезія розміщена в літературній рубриці “Вірші про війну, що проймають до глибини душі“. Римована творчість дніпрянина (“Я ішов” та вірш-реквієм “Небо цвинтаря”) подається разом із віршами інших широко відомих авторів, серед яких є і загиблі: від ракетних обстрілів у тилу та у боях на фронті. Зокрема, у збірці представлені: Сергій Жадан, Людмила Галінська, Денис Нарбут, Сергій Рубан (помер), Вікторія Амеліна (загинула внаслідок ракетного обстрілу Краматорську), Максим “Далі” Кривцов (загинув), Гліб Бабич (загинув).
– Кажучи відверто, то я і поетом себе не називаю, – говорить Олексій Мазур. – Автором віршів – так, але, як би це парадоксально не звучало, не поетом, бо це для мене якось занадто гучно. Може тому, що пишу не регулярно, навіть, можна сказати, порівняно епізодично. Віршоване слово є продовженням мого сценарного. Адже серед моїх кіносценаріїв (які досі лишаються не екранізованими) теж низка саме про війну – на тему повномасштабного російського вторгнення. Опинитися в компанії таких знаних авторів – і живих, і мертвих – для мене справді велика честь.
На жаль, мушу констатувати, що прорватися з публікаціями своїх віршів в Україні – місія майже не можлива. Бо, так виглядає, для цього неодмінно бути або членом Національної спілки письменників України, або Пен-клубу, чи ще членом чогось. Складається враження, що в нас усі кимось поділені на дозволених і недозволених за статусом авторів – тих, кому “положено” друкуватися, і кому “не положено”. Тому скільки куди своїх віршів не надсилай, а результат нульовий. Повний ігнор, якщо тебе не знають.Тобто, оцінююється перед усім значущість персони автора, а не сама його творчість як така.Та, бачите, мої вірші здобули успіх в діаспорянській пресі.
Досі, особисто в мене Чикаго асоціювалося з двома взаємо не пов’язаними одна з одною речами: “Українським селом” – місцями компактного проживання української діаспори, адже вона там одна з найчисельніших у Штатах, та, вибачайте, але кажу як є – Аль Капоне. І от тепер з’явилася третя асоціація, яка є предметом моєї особистої творчої гордості.
У Мартіна Лютера Кінга – відомого борця за громадянські права темношкірих американців – була мрія… В мене їх дві: це екранізація сценаріїв та перетворення віршів на пісні. Тексти цих двох, які надруковані в часописі – дуже пісенні. Вони легко лягають на музику, і я навіть як міг, бо не маю ані вокальних даних, ані володію жодним з музичних інструментів, взяв та й наспівав мотив вірша-реквієму “Небо цвинтаря“. Але для того, аби наші загиблі були гідним чином пошановані, потрібно, щоби за справу взялися професійні музики.
Користуючись нагодою, хочу звернутися до всіх, перед усім – дніпровських гуртів та виконавців. Зверніть, будьте добрі, увагу на вірш, адже він того вартий. Як і наші Воїни – належного вшанування їхнього ратного подвигу. Знайдіть мене, зв’яжіться. Теж саме прохання і до кінопродюсерів.
За словами автора, найзаповітніша його мрія, як і у всіх українців, це наша Перемога. І зараз кожен воює як може – хтось збройно на фронті, хтось у тилу, словом, хтось музикою. Кожен на своєму місці робить все залежне від себе. Тож, вірмо: борімося – поборемо!
Раніше “Особи” також писали: У Дніпрі викрали мініскульптуру “Фанат Дніпра”.
