Ольга Цицюра пам’ятає, що такі ж відчуття, як 24 лютого 2022-го, пережила ще одного разу: 06 червня 2023-го. В день, коли, як вона, секретар Зеленодольської міської ради, каже, «в одну мить ми залишилися без нашого «моря».
– Ольго Володимирівно, розкажіть, будь ласка, про водопостачання у місті. Як вирішується ця проблема?
– Ви знаєте, взагалі, наша каденція виклики зустрічає майже кожного дня.
Я почну з початку. Ми прийшли працювати в Зеленодольську міську раду у 2020-му і відразу зіткнулися з тим, що бюджет виявився не збалансований.
Тому у 2021-му році нам було важко реалізувати проекти, ідеї, з якими ми пройшли вибори. Ми були змушені приймали важкі управлінські рішення, йти на скорочення людей, адже розуміли: вийти «в плюс» з таким бюджетом іншої можливості немає.
Входячи у 2022-й рік ми вважали, що найважчі часи позаду і мріяли про реалізацію амбітних планів.
Звісно, 24 лютого перекреслило всі надії і сподівання.
Події швидко розвивалися, і вже на початку березня ми стали зоною бойових дій. З 19 березня «Гради», «Урагани», «Смерчі» летіли на наші будинки. Ми прийняли рішення про евакуацію населення і всіляко допомагали людям виїхати на безпечні території.
Це був величезний виклик: нам треба було так скоординувати свою роботу так, щоб з невеликою кількістю людей, які залишилися працювати на місці, які не виїхали, забезпечити людям можливість отримати усі послуги та задовольнити першочергові потреби.
Ми виїжджали на актування пошкоджень після обстрілів, більше того – ми самі розробляли форму акту, адже на той момент не було ні програм, ні методик, не механізмів здійснення фіксації пошкоджень.
Важко було ховати в цивільних. Важко було ховати військових. Це все дуже болісно, і завжди пропускаєш людський біль через серце.
Певний час громада перебувала в напівоточенні, підвоз продуктів і медикаментів став неможливим. Тому перші машини, які приїжджали до нас з продуктами, з медикаментами, з одягом – це була надзвичайно корисна робота сміливих, відважних людей, які представляли благодійні фонди, гуманітарні місії. Люди, ризикуючи власним життям і розуміючи всі ризики, приїжджали до нас з гуманітарними вантажами.
Тому 22-й рік був ….дуже не простий, і зараз, озираючись назад, іноді думаєш: «Як можна було це все встигнути? Як можна було все зробити, організувати, щоб воно працювало і щоб люди відчували підтримку?!».
Величезна робота була по інформуванню. Міський голова Дмитро Юрійович Невеселий дуже гарно працював в усіма медіа, з журналістами. Ми були і залишаємося відкритими, бо розуміємо, що нам є про що розповісти світові, який має знати про ті страхіття, що відбуваються сьогодні в Україні.
Завдяки злагодженій роботі фахівців виконкому ми змогли залучити інвестиції і забезпечити швидке відновлення пошкодженого війною житла людей. «Місто у плівці» швидко відновлювалося, були вставлені вікна, відремонтовані дахи, люди отримали фінансову підтримку і від Червоного Хреста, від ГО «Січ», ГО «Актед», МОМ тощо.
Я сподіваюсь, що люди бачили, що вони не залишились сам-на-сам з викликами і відчували підтримку.
6 червня 2023 року сталася ще одна трагедія, яка змінила життя громади – підрив Каховської дамби.
В мене стан був майже такий самий, як і 24-го лютого. Коли ми зрозуміли, що вода пішла, води нема. Ми бачили, як тонуть села нижче місця підриву. Ми плакали разом з Херсоном. І в одну мить ми залишилися без нашого «моря» – Каховського водосховища.
Наші люди жили на воді, вони привикли займатися сільським господарством, рибальством. І, до речі, водосховище – це ж лінія, яка відділяє нашу територію від окупованої. Тому для нас надважлива була втрачена водна артерія.
Відтоді, після підриву каховської дамби, треба було рішати нові проблеми: бурити свердловини, шукати автомобілі для підвозу води, ємкості для домогосподарств, пластикові труби, щоб можна було відновити пошкоджений перебитий водогін.
Тобто головним аспектом стало – водозабезпечення.
Сьогодні частина села Мар’янське запитується від водогону сусідньої Грушівської громади, а частина повністю залежить від підвізної води.
У Великій Костромці пробурена нова свердловина, замінена водонапірна башта, радують показники якості води з свердловини. Вони перевищують наші очікування, вода майже артезіанська і придатна до пиття навіть без додаткового очищення. Це величезне щастя!
Проблема водозабезпечення торкнулась і Зеленодольська. Так, ми маємо резерв води у водосховищі – це ставок-охолоджувач, який побудований для потреб Криворізької ТЕС і є неодмінною складовою технологічного процесу генерації електроенергії.
Впродовж семи місяців Зеленодольськ брав воду з водосховища Криворізької ТЕС, дякуємо за це компанії ДТЕК.
Але рівень води у водосховищі, яке не підпитувалося, стрімко падав і досяг критично можливої межі. Завдяки державній програмі, побудована нова схема подачі води до Зеленодольська. Держава зробила величезну роботу: канали збудували, встановили насосні станції і спрямували до нас воду. Радості не було меж, коли все місто побачило, що канал заповнюється водою, що по каналу пішла вода в наше водосховище!
Але ця вода пішла до нас з річки Інгулець, показники її якості значно відрізняються від дніпровської, яку ми споживали до цього, по своїй біохімії. Схема нашої водопідготовки була розрахована на дніпровську воду і їй важко справлятися з водою іншого складу. Отже, нова задача – модернізація водоочисної станції КП «Зеленодольський міський водоканал».
– Скільки років водоочисній станції?
– Рік народження міста 1961, саме тоді й будували станцію.
В Зеленодольську ми теж намагалися шукати підземні води, як альтернативне джерело водозабезпечення. Але так сталося, що, по-перше, місто збудоване на дуже міцному гранітному щиті, а, по-друге, геологорозвідка не проводилася, принаймні у нас немає про це даних.
Показники якості води постійно досліджуються, лабораторія працює. Коли ми побачили, що показники води не відповідають нормам (бактеріологічні показники в нормі, а «по хімії» – є певні відхилення), ми відразу про це попередили людей. Люди мають знати, що вони п’ють; вода – це базова потреба. Це навіть не рівень життя – це є умовою життя.
За підтримки «Карітас Кривий Ріг» було встановлено обладнання і відкрито бювет, де люди можуть безкоштовно набирати питну воду.
«Карітас» – це наші надійні партнери і друзі, які реалізували багато гуманітарних проєктів в громаді.
– Від межі громади до окупованої території – 18 кілометрів. Вас це лякає?
– Нас лякало, коли було 6 кілометрів. Коли росіяни стояли у Високопіллі, коли стояли на околицях Великої Костромки, коли майже зайшли в Мар’янське.
Чесно, мій особистий найбільший страх – це окупація. Мені здається, нічого страшнішого немає. Можна все пережити, крім окупації.
Зеленодольська громада була тим пунктом, через який виходили люди з Херсонщини. Вони виходили пішки, на велосипедах, на інвалідних візках, на колясках… Навіть, на кроватях, які на колесах, вивозили лежачих людей, своїх родичів. Виходили в тому, у чому були: в капцях, в халатах…
Назавжди у пам’яті очі оцих людей і їхні розповіді… Ну, окупація – це дійсно страшно.
Те, що зараз є відстань… Так, є відстань. Треба звикати, треба жити в тих умовах, в яких ми живемо. Життя продовжується. Хочеться, звісно, мріяти про те, що лівий берег буде звільнено і ми зможемо видихнути на повні груди!
Але зараз що ми маємо робити? Ми маємо будувати укриття. Ми маємо в кожному закладі освіти, культури зробити умови для того, щоб дітей вивести хоча би на змішану форму роботи. Бо спочатку карантин, далі війна – відсотків, мабуть, 80 дітей у нас були евакуйовані, зараз повернулися. Всі розкидані самі по собі, в різних екранах моніторів, без спілкування, без комунікації.
Ми працюємо. Вивели на дистанційку позашкілля, спортивну школу. Плануємо онлайн форму роботи і дошкільних закладів освіти. Діти мають спілкуватися, для них це важливо.
В Зеленодольській громаді за підтримки фонду «Вікінги» реалізується проєкт «Школа раннього розвитку дітей», де працюють педагоги, логопед, психолог. Працюємо з БФ «Голоси дітей» і «Посмішка.ua». Їхні програми спрямовані на психологічне розвантаження і організацію змістовного дозвілля дітей.
Звісно, для того, щоб запустити повноцінний освітній процес, у близькості до лінії фронту, нам треба ще будувати і будувати укриття.
Сьогодні у співпраці з БФ «Людина в біді» будується укриття в Зеленодольському ліцеї №1. Укриття буде відповідатиме усім стандартам і нормам. Розроблені проєктно-кошторисні документації ще на низку укриттів у різних освітніх закладах. Шукаємо інвесторів для їх реалізації.
– Ольго Володимирівно, як Вам керується як жінці? Які у вас секрети?
– Ну, мабуть, жінкам завжди буває не дуже просто, тим більше з точки зору того, що будь-які управлінські рішення приймати – це треба мати характер і сміливість брати на себе відповідальність. Але, з іншого боку, у жінок є ж привілеї, ми від природи психологи.
А якщо серйозно, дуже допомагає педагогіка – галузь, в якій я працювала понад 30 років.
Жінка в політиці – це завжди не просто. Ідучи на будь-яку посаду у владі ми розуміємо, що стаємо абсолютно публічними.
Можливо, в великих містах, де велика кількість населення, де менше знають один одного, це не так відчутне, але у невеликих містах, таких як наш Зеленодольськ, де всі знають один одного, це додаткове навантаження.
– Яка кількість населення у Зеленодольській громаді?
– До початку повномасштабної військової агресії в нас було понад 18 тисяч населення. Потім люди почали масово виїжджати, у перші місяці війни виїхало десь 80%. Зараз люди повернулися. По статистиці, у нас зараз 16,5 тисяч місцевих мешканців та 1,5 тисячі внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Тобто близько тих цифр, які й були.
– Ви кажете: «ми повідомили людям», «ми сказали людям». Які є канали комунікації з громадою?
– У 2022-му, коли на території було гаряче, люди мали велику потребу в інформації, перш за все про можливі обстріли. У них було багато питань. Тому ми відкрили цілодобову телефонну «гарячу лінію», створили Телеграм-канал, активно використовували сторінку у Фейсбуці. Міський голова Дмитро Невеселий майже кожного дня виходив в прямий ефір. Всі ці канали комунікацій працюють у нас і сьогодні.
Короткі повідомлення: «Небезпека! Прошу покинути вулиці!» – врятували не одне життя.
І все ж ми втратили 18 людей, які загинули внаслідок обстрілів. Нажаль, серед них є одна дитина.
– А поранені?
– 86 людей зазнали поранень. Всі вони перебували на відкритій місцевості. Переважно це були осколкові поранення від касетних боєприпасів.
– Питання щодо добровольчого формування територіальної громади. Чому розформували ДФТГ Зеленодольської громади?
– 24-25 лютого 2022-го року у нас стільки людей стояли під міською радою! Всі приходили і питали: «Чим допомогти? Ми будемо робити коктейлі Молотова, будемо стояти – голіруч на блок-постах!».
Тобто, згуртування людей було величезне. І от з тих людей, які приходили, сформувалося добровольче формування, яке пізніше було підпорядковане Збройним силам України.
Хлопці були нашими очима і нашими руками. Патрулювали вулиці, стежили за камерами системи відеоспостереження. На той час у нас не було жодного випадку правопорушень! У нас не було злочинності, ну абсолютно ніякої! Бо всі знали, що місто патрулюється ДФТГ.
Вони робили дуже велику справу!
Я люблю розказувати про велосипед. Коли люди виїжджали, хтось залишив велосипед прямо на вулиці, біля дерева. Він простояв там два місяці, непристебнутий!
Ні крадіжок не було, ні мародерства – це тому, що гарно і чітко було організована робота хлопців.
ДФТГ допомагало з евакуацією поранених. Коли траплялись обстріли, вони були одними з перших, хто був на місці обстрілів. Не завжди вспівала приїхати швидка допомога по нашим розбитим дорогам після важкої техніки і обстрілів, то хлопці займалися евакуацією.
Вони першими зустрічали людей, які з виходили Херсонщини, допомагали, привозили їх до нас і далі відправляли на Кривий Ріг.
Вони займалися гуманітарним напрямком: повністю всі вантажі, які приходили, треба було прийняти, розвантажити, людям видати, організувати порядок під час видачі.
– А зброя була в них?
– Лише офіційно зареєстрована мисливська.
Їхня діяльність ґрунтувалася на бажанні – величезному бажанні допомагати нашому місту, нашій країні.
Серед хлопців, які у нас працювали, були дуже освічені, дуже фахові, молоді, вмотивовані. Я зараз стежу за ними, як склалася доля, і радію за кожного. Наприклад, людина захищає диплом англійською мовою. Або поступає дуальну в аспірантуру, займається науковою роботою. Це мотивує і надихає!
Чого розформувалася Зеленодольська ДФТГ? Наказом військового керівництва, було прийнято таке рішення. Сьогодні майже всі члени добровольчого формування мобілізовані до ЗСУ.
– Дякую. Я бажаю Вам втілити у Зеленодольській громаді всі ті проєкти, які задумали.
Олена Гарагуц
2 коментарі