У своєму широкомасштабному вторгненні з 24 лютого 2022-го року росіяни дійшли до околиць села Велика Костромка Зеленодольської міської територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області.
Наслідки обстрілів в намаганні окупантів захопити Зеленодольську громаду стали важкими і для міста – центру громади, і для Великої Костромки також.
Станом на зараз від межі громади до ворогів – 18 кілометрів. Село потроху оговтується, і навіть задумується про відбудову.
Про це ми поговорили зі старостою Великої Костромки Шайтановою Ольгою Дмитрівною.
– Як Ви зустріли перший день вторгнення. Чим займалися, які були Ваші перші слова?
– Кожного дня чомусь я згадую цей день. І в розмові з людьми, з якими зустрічаюсь, і просто коли є вільна хвилина…
О 7:20 я йшла на роботу – вже тоді я працювала тут старостою – і у мене над головою пролетіла ракета в напрямку Кривого Рогу.
Так, ми знали – були попередження про те, що Росія намагатиметься захопити нашу територію, але я до останнього не могла подумати, що це буде.
І коли ракета пролетіла в мене над головою, я просто стала в оціпенінні, я сама собі сказала: «Почалося».
Відчуття, звичайно, були дуже важкими, я ледь дійшла до робочого місця, і потім уже ми почули звернення нашого Президента Володимира Зеленського про те, що почалося повномасштабне вторгнення.
О 9-й годині ранку на термінову робочу нараду нас зібрав міський голова Дмитро Невеселий, ми створили Координаційний штаб. Тому що ми розуміли, що Херсонська область рано чи пізно буде захоплена, а наша громада є на межі з Херсонщиною. І ми розуміли, що наслідки будуть важкими для нашої громади і для села Велика Костромка в тому числі. Ми мали скоординуватися і працювати, щоб обстежувати наслідки обстрілів, допомагати людям.
В другій половині дня до мене почали приходити наші місцеві чоловіки. Вони зорганізувалися в самооборону. Їх ніхто не примушував це робити – вони самі, з власної ініціативи створили загони, вони патрулювали і населений пункт, і межі населеного пункту 24/7. Тому, що ми розуміли, що будуть ДРГ-групи заходити в село.
Наші чоловіки ось так зорганізувалися і працювали до того моменту, поки не зайшли ЗСУ в наш населений пункт.
– Скільки було і скільки станом на зараз є населення у селі? Чи є переселенці?
– До повномасштабного вторгнення у нас було зареєстровано 1.860 людей, фактично проживало 1.750.
01 січня ц.р. ми зробили погосподарський облік – ми це робимо кожного року – зараз у нас 1.300 жителів, із них 230 дітей до 18 років.
Я хочу сказати, що люди повертаються до нас в село, незважаючи ні на що. Особливо багато людей повернулося в кінці 22-го року. Поверталися як з інших областей, так і з-за кордону.
19 сімей внутрішньо переміщених осіб у нас зареєстровано – 39 людей в цих 19-ти сім’ях.
Багато сімей з Херсонської області. Наприклад, сім’я з Берислава (місто Берислав Херсонської області розташоване на річці Дніпро на правому березі Каховського водосховища, в 80-ти кілометрах від Великої Костромки – авт.). Їхній будинок обстрілами з ворожої авіації знищено вщент, і вони разом зі своїм господарством, з коровами – 4-ри голови рогатої худоби – переїхали до нас.
– Робота є якась у Великій Костромці, бізнес? Ми у 2021-му році знімали у вас равликову ферму, яка тільки-но відкрилася. Зараз ми були там – ферми вже немає.
– Працюють сільськогосподарські невеликі підприємства, які займаються обробітком земельних ділянок: беруть в оренду земельні паї у місцевого населення і обробляють їх. Також торгівельна сфера: магазини приватні. Наразі все. І, поки що, перспектив розвитку бізнесу ми не бачимо.
– Яка ситуація з водопостачанням?
– Село загалом у нас не під’єднано до мережі водопостачання – це, звичайно, проблема дуже багатьох років.
Велика Костромка дуже… якщо можна сказати, не компактна, вулиці знаходяться далеко одна від одної. І це вплинуло на те, що немає розвідної водомережі.
Але у нас є свердловина, яка накачує воду у башту, і потім з цієї башти по двоповерховим будинкам і по декільком приватним будинкам вода подається по водомережі. 
В 2019-му році Дніпропетровська обласна рада провела нам в село із міста Зеленодольська воду, і в тому ж році цей проект чомусь припинився.
В минулому, 23-му році міський голова Зеленодольська Дмитро Невеселий ініціював, за допомогою різних благодійних фондів, продовження цієї роботи. І ми від тієї мережі, що нам обласна рада не доробила, зробили третю чергу цього проекту і завели воду в центр села. Зараз по центральній вулиці вже прорита траншея, і водомережа поступово по вулицях продовжується, намагаємося під’єднати якомога більше споживачів до водопостачання.
А в кінці 2023 року благодійний фонд «Карітас» замінили нам стару водонапірну вежу, яка була пошкоджена внаслідок артобстрілу в 22-му році, на нову башту Рожновського. Швейцарський фонд зробили ще одну додаткову свердловину – глибиною 65 метрів. Вода по якості і санпінормам придатна до споживання без додаткової очистки і без кип’ятіння.
– На Вашу думку, водонапірну башту пошкодили росіяни навмисно чи вони стріляли навмання?
– Я пам’ятаю цей день. Це було 16 вересня 2022 року. Страшенний артобстріл був. Я так розумію, що вони просто обстрілювали центр села, і декілька снарядів попадали за приміщенням старостату, якраз де знаходиться водонапірна башта. Частина снарядів летіло далі… В цей день загинуло у нас двоє місцевих жителів.
Ну, і, я думаю, можливо, вони просто «крили» центр, розуміючи що в селі знаходяться військові.
– Які благодійні фонди допомагають Великій Костромці?
– З початку повномасштабного вторгнення дуже багато різноманітних фондів нам допомагають.
Це «Лелека-КР» – продуктові набори постійно нам привозили, «Небо України» – бутильовану воду у 6-літрових баклажках. Ми отримали 20 тонн бутильованої води.
Міжнародна організація Червоного Хреста – індивідуальні гігієнічні набори, грошові ваучери на відбудову господарських будівель, підтримуючі сільськогосподарські гранти для підтримки малих землеволодінь, станція глибокого очищення води – вона у нас стоїть на першому поверсі, термопод для нагріву води.
Від Фонду Сергія Притули отримали ми старлінк. Тому що дуже часто, коли були обстріли, були пошкодження ліній електропередачи і Інтернету, і Сергій Притула подарував нам старлінк, ми ним навіть і зараз користуємося. А ще – телефони Nokia, гаджети та планшети для дітей з сімей пільгових категорій, дитяче взуття.
Благодійний фонд «Голоси дітей» в центрі села встановив майданчик дитячий, подарував планшети для дітей з малозабезпечених родин.
Благодійний фонд «Турбота про літніх» в нашому населеному пункті роздали 45 комплектів для літніх людей: ковдри, термоси, ліхтарі, теплі черевики.
«Карітас Україна»… Ви знаєте, я не можу сказати, що маю виділити когось, але допомога цього фонду була ну дуже суттєва для нашого населення! Електрообігрівачі, буржуйки, грошова допомога для родин вразливих категорій, замінена водонапірна вежа і грошова допомога тим домогосподарствам, які зазнали руйнувань під час обстрілів.
Ну, я вже говорила про те, що за допомогою Посольства Швейцарії у нас пробурена і облаштована додаткова свердловина для забору питної води.
Благодійний фонд «Проліска» – набори будівельних матеріалів, одяг, теплі ковдри, обігрівачі. З першого дня!
Благодійний фонд «Право на захист» – фінансова та юридична допомога.
ІОМ/МОМ міграсьон – набори будівельних матеріалів, буржуйки, і 112 домогосподарств від цього фонду отримали деревину – на кожне домогосподарство по два кубічних метри деревини.
«Людина в біді» – буржуйки, будівельні матеріали, гігієнічні набори для ВПО.
Постійно з нами співпрацює фонд «СпівДія» – кожного місяця привозять продуктові набори і хліб для соціальних категорій.
Благодійний фонд «Адра» – гігієнічні набори, сімейні, індивідуальні і регулярні безкоштовні транспортні перевезення населення. З 29-го січня відновили вони свої перевезення, наразі до нас в село двічі на тиждень їздить їхній соціальні рейс – безкоштовно перевозить наших людей до Зеленодольська, Апостолова і в зворотному напрямку.
І це не все. Але будь-яка допомога нами дуже цінується.
– Які в селі плани на відбудову?
– В першу чергу, звичайно, нам треба відбудувати навчальний заклад. Тому що село без навчального закладу просто вимре.
Якщо відбудується навчальний заклад, діти сядуть за парти, буде живе спілкування між дітьми, між педпрацівниками. І ті діти, які ще не повернулися в населений пункт, вони обов’язково мають повернутися. Тому що живе спілкування – воно ніяк не замінить онлайн-спілкування.
Я 34 роки пропрацювала вчителем початкових класів і розумію, що навчання має бути живим, вчитель має стояти перед дітьми, вчитель має сісти в коло з дітьми на килимку – як сьогодні передбачає Нова українська школа.
Школа наша була 1977-го року побудови. Там навчалося 240 дітей, і були дві дошкільні групи там у приміщенні. Зараз по стандарту Нової української школи це вже буде гімназія. Тобто діти будуть там до дев’ятого класу навчатися.
Крім навчального закладу, у нас ще напівзруйнований Центр культури та дозвілля. Перше руйнування було від артобстрілу, друге – неподалік Центра влучила ракета. Будівля зазнала значних руйнувань, як і зовні, так і всередині.
І, звичайно, якщо ми говоримо про навчання, то дітям ще потрібне і виховання, і розвиток, які отримуються в позашкільних закладах.
В Центрі культури та дозвілля працював дуже гарний колектив. Вони готували і проводили дуже гарні загальносільські заходи. На які приїздили гості навіть з інших громад.
Тому необхідно відбудувати Центр теж і поновити там роботу.
– Питання про гендерний аспект керівництва. Ви, як керівник-жінка, якими методами впливаєте на підлеглих? Голос підвищуєте?
– Ми не можемо говорити, що керівник жінка або чоловік – це не повинно впливати на наших підлеглих. Будь який керівник повинен знаходити в роботі компроміси, знаходити вірні рішення і ні в якому разі ніколи не підвищувати голос на …тих людей.
Це не підлеглі. Я не можу їх назвати підлеглими – це люди, які постійно знаходяться поруч зі мною, вони мені допомагають у повсякденній роботі і постійно можуть підставити плече.
Говорити про те, щоб підвищити голос? Цього ніколи не було, не є і не має бути.
– Що хочете сказати на завершення?
– По-перше, ми віримо, що Україна переможе. По-іншому не може бути.
Ми, українці, сильні, незважаючи ні на що. У нас, знаєте, як кажуть, є код нації. І код Української нації – в незламності.
Скільки років нас намагаються зламати! Але ми тримаємось, незважаючи ні на що.
Те, що знищили матеріально – воно відбудується, воно все відновиться. А те, що знищується морально… Це дуже важко переживати. Дуже важко бачити загиблих своїх односельчан. Дуже важко ховати тих односельчан, які гинуть на полі бою. Дуже важко виїжджати на край села і зустрічати кортеж із загиблими. Хочеться, щоб це все припинилося. Але я прекрасно розумію, якою ціною це все дається. Це дається дуже важкою ціною! І дуже важкими втратами.
Я кожного дня… Вибачте, зараз я буду говорити прямо. Кожного дня, коли летять «Шахеди» над нашим селом, проклинаю всіх росіян.
Я не знаю, правильно я роблю чи ні, але я їх всіх проклинаю. Завжди чоловікові своєму говорю: «Ти знаєш, я щаслива тим, що в мене немає там родичів, немає близьких і знайомих. Якби вони були я, б самого першого дня просто забула про них, і навіть і не згадувала».
Хочеться миру. Хочеться спокою. Хочеться, щоб мої онуки ніколи не чули сирени. Хочеться, щоб обличчя наших дітей завжди були радісними, усміхненими.
І дуже хочу, щоб моя мама, якій 86-й рік, повернулася в Нікополь, в свою квартиру.
Вона дуже хоче туди повернутися, але ви знаєте: зараз це просто неможливо. Вона майже два роки вже перебуває в Кривому Розі в моєї старшої сестри.
Ось такі, Олена, справи. Вибачте за емоції, але просто інколи от хочеться сказати все, що є.
Олена Гарагуц
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Громадської організації «Люстраційна Антикорупційна рада Придніпров’я» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
2 коментарі