19 лютого 1993 р.
Першому заступнику Голови Верховної Ради України В.В. Дурдинцю
Шановний Василю Васильовичу,
На Ваш запит надсилаю додаткову інформацію до аналізу можливих наслідків альтернативних підходів України до здійснення ядерної політики.
Вирішення цих питань вимагає всесторонньої експертної оцінки великого кола аспектів складної проблеми ядерного роззброєння. Для експертних оцінок, по можливості, необхідно залучати відповідних фахівців з різних галузей, що мають відношення до цієї проблеми.
Роблячи головним чином політичні висновки щодо можливих наслідків різних варіантів вирішення проблеми, МЗС виходило з цифр, які є в його розпорядженні, хоча вони здебільшого мають приблизний характер. Проте, навіть порядок цих показників дозволяє робити певні висновки.
Міністерство продовжує не тільки брати участь у відповідних переговорах і контактах щодо долі ядерної зброї, розташованої на території України, а й по можливості глибоко вивчати цю проблему. По ходу роботи будемо належним чином інформувати Верховну Раду.
Додаток: згадане, на 6 арк.
З повагою
Міністр (без підписа – авт.) А.М. Зленко
Додаткова інформація щодо можливих наслідків альтернативних підходів України до здійснення ядерної політики
- Необхідність виділення значних капіталовкладень для побудови ракетно-ядерного комплексу в Україні не викликає сумнівів, хоча конкретні цифри визначити на даному етапі важко. Належні розрахунки мають робити відповідні фахівці.
МЗС виходило з того, що за експертними оцінками, зробленими за архівними матеріалами в АН України, у Радянському Союзі з 1960 року по 1963 рік, коли був створений і реально розгорнутий ракетно-ядерний комплекс, прямі витрати на це складали приблизно 1 трл. крб. у цінах на той час. При цьому треба враховувати, що у виконанні ракетній і ядерних програм широко використовувалась праця в’язнів.
У США на початковий етап створення ракетно-ядерного комплексу було витрачено близько 100 млрд. дол. у цінах на той час.
За оцінками американських експертів на створення сховища зберігання ядерної речовини потрібно приблизно 1 млрд. дол., а регенерація ядерної речовини вимагає щорічно 400-500 млн. дол.
Оскільки зараз в Україні вже існує приблизно третина необхідних компонентів структури ракетно-ядерного комплексу (нема окремих елементів виробництва твердого та рідкого ракетного палива, ядерних боєголовок, деяких суттєвих елементів інших компонентів інфраструктури), витрати на розбудову всього комплексу будуть того ж порядку з урахуванням нинішнього рівня цін.
МЗС вважає, що такі витрати на невиробничі цілі можуть серйозно підірвати зусилля, спрямовані на проведення соціально-економічних реформ в нашій країні, особливо в сучасних фінансово-економічних умовах.
За оцінками експертів АН України, витрати на виконання комплексної програми знищення ракетно-ядерної зброї в Україні, включаючи витрати на соціально-побутові заходи (будівництво житла, інших об’єктів, перенавчання тощо) становитимуть близько (нерозбірливо – авт.) млрд. крб. у цінах 2-го кварталу 1992 року. Якщо б відповідні заходи виконувалися у США за американськими розцінками, на це було б потрібно близько 2,2 млрд. дол. Як відомо, лише на підтримання існуючого на Україні ракетно-ядерного комплексу протягом 7 років потрібно біля 5 млрд. крб.
На цей час США оголосили про намір виділити Україні на допомогу в ліквідації ядерної зброї за умови її повного знищення 175 млн. дол. Ведуться переговори про надання Україні допомоги в розмірі 150 млн. дол. у здійсненні соціальних аспектів комплексної програми.
Очевидно, що ці кошти, а також будь-які можливі західні і не тільки західні кредити на конверсію військової промисловості також нам виділені не будуть, якщо Україна проголосить себе ядерною державою.
2. Прийняття політичного рішення в Україні щодо зміни свого статусу на статус країни, що має ядерну зброю (зараз в світі існує чітке розуміння, що Україна є країною, що не приєдналася до ДНЯЗ, не має своєї ядерної зброї, але на її території тимчасово розміщено ядерну зброю, яка знаходиться під оперативним контролем не України, а Об’єднаного командування Стратегічними силами СНД), неминуче викличе негативну політичну реакцію в світі, політичний, дипломатичний та економічний тиск на Україну, а також можливе введення проти неї вже на цьому етапі деяких політичних і фінансово-економічних санкцій.
Перехід до конкретної реалізації української програми створення своєї ядерної зброї призведе до посилення тиску і санкцій, як це робиться, наприклад, стосовно Північної Кореї, Індії, Пакистану, ПАР, частково, навіть Ізраїлю, з якими за існуючими міжнародними режимами нерозповсюдження забороняється торгувати відповідними матеріалами, технологіями та знаннями воєнного та подвійного призначення, а також співробітничати у цих галузях. Країни, які це роблять, самі підпадають під санкції з боку країн-членів Лондонського клубу (ядерні постачальники).
На прикінцевих етапах створення повного циклу виробництва збройової ядерної речовини та розвитку інших компонентів програми розробки ядерної зброї, крім введення широкомасштабних або високоточних санкцій, не можна виключати проведення військових акцій проти відповідних об’єктів України, як це було здійснено проти ядерних установок Іраку та, у дещо іншому контексті, проти Лівії. При цьому необов’язково будуть задіяні ядерні засоби нападу і вдатися до такої акції можуть не тільки ядерні країни, а будь-яка держава, яка відчуватиме «занадто» високу загрозу для себе внаслідок відповідної зміни ситуації.
Цілком зрозуміло, що проти ядерних сил будь-якої країни зорієнтовані найкращі сили потенційних супротивників. У ядерних країн є ядерні озброєння. Можливість їх превентивного застосування визначається конкретною воєнно-політичною ситуацією під час протистояння. Хоча у минулому (наприклад, під час Карибської кризи чи у випадках помилкових повідомлень про ядерний напад супротивника) вдавалося уникнути фактичного превентивного удару, загалом виключати таку можливість у майбутньому не слід, оскільки важко передбачити характер можливих ускладнень у стосунках, конкретні умови, в яких прийматиме рішення різного ступеню відповідальне керівництво окремих країн та інші фактори, що стимулюють гіпотетичну кризову ситуацію
«напередодні можливого превентивного ядерного удару».
Разом з тим, жодна ядерна країна після другої світової війни не вважала за необхідне застосовувати ядерну зброю у конфлікті з неядерною країною, зокрема, під час Корейської та В’єтнамської війни, Фолклендського конфлікту, збройних дій у Перській затоці.
Таким чином, неядерний статус окремої країни сам по собі дещо зменшує гіпотетичну можливість використання проти неї ядерної зброї будь-якою ядерною країною (в міжнародних відносинах відомий інститут взяття на себе членами «ядерного клубу» зобов’язань про незастосування ними ядерної зброї проти неядерних країн). Навіть під час можливого військового конфлікту «ядерна-неядерна країна» важко уявити, щоб проти неядерної країни була застосована ядерна зброя.
В той же час «пороговість» окремих держав (тим більше приймальна заявка на вступ у «ядерний клуб») неминуче перетворює таку країну в об’єкт підвищеної уваги, в т. ч. суть воєнної, з боку інших держав, які вбачатимуть у цьому загрозу своїй безпеці.
Прогнозувати поведінку у можливому конфлікті двох ядерних країн з точки зору вірогідності застосування ними одна проти одної ядерної зброї дуже важко. Сьогодні відомі лише односторонні зобов’язання окремих ядерних держав (Китаю та Росії) не застосовувати ядерну зброю першими, що теоретично не виключає можливості застосування ними такої зброї у відповідь.
3. Загальновизнаний статус ядерної держави, який зараз мають 5 країн, що випробували ядерну зброю до 1 січня 1967 року, надає їм певні переваги у міжнародному житті. На них лежить особлива відповідальність за підтримання миру і безпеки, тобто їх позиція тим чи інакше враховується при вирішенні практично всіх міжнародних питань.
Якщо припустити, що Україна теж отримає загальновизнаний статус ядерної держави, то можна було б передбачати досить значну її вагу у вирішенні міжнародних питань тільки за рахунок фактору володіння ядерною зброєю.
Разом з тим, враховуючи неминуче різко негативне ставлення інших країн до намагань України здобути такий статус, її авторитет у міжнародних справах буде невисоким. Прикладом такого, здавалося б парадоксу може бути ставлення до Радянського Союзу у періоді найбільшого загострення ідеологічного та воєнного протистояння – скажімо на початку 80-х років. Реноме СРСР як агресивної держави, «імперії зла» було дуже невисоким, а ставлення до нього – негативним, що серйозно позначалося на внутрішньому та міжнародному становищі Радянського Союзу, його спроможності «просувати» свої ідеї в світі. При цьому як ядерна держава він, безумовно, мав значний вплив при вирішенні окремих важливих міжнародних питань.
Справа ускладнюється тим, що СРСР, як і Росія зараз, і де-факто, і де-юре – ядерні країни, що визнавалося і визнається світовим співтовариством. Україну ж не визнають за ядерну країну на законних підставах (довести протилежне було б дуже важко, якщо неможливо).
Безумовно, провідні країни світу, як ядерні, так і не ядерні вживуть усіх можливих заходів, щоб запобігти набуттю Україною статусу ядерної держави, включаючи вже згадані політичні та економічні санкції, тиск, блокаду та можливі збройні акції «превентивного» характеру.
4. Наскільки «широкими» можуть бути додаткові гарантії національної безпеки України з боку ядерних держав, залежить від ряду відповідних переговорів з ними та готовності йти на досягнення взаємоприйнятного результату. Слід усвідомлювати, що зараз в світі та Європі існують певні механізми та документи, як політично, так юридично зобов’язуючого характеру, які спрямовані на забезпечення міжнародної та національної безпеки країн-учасниць міжнародного спілкування.
Очевидно, що вони не завжди ефективно спрацьовують, проте у сучасних умовах досить важко зважитися на вжиття збройних дій проти іншої країни без підтримки цих дій міжнародним суспільством, оскільки неминуча різко негативна реакція на це може вести до небажаних, а інколи й зворотніх наслідків.
Навіть такі великі держави, як США, Франція, Великобританія, не наважуються на збройні акції без належної санкції Ради Безпеки ООН або, хоча б, регіональних організацій (підтримка Організацією американських держав збройної акції США проти Гренади). За таких умов навіть Росії буде важко піти далі політичного чи економічного тиску.
Національну безпеку можна певною мірою гарантувати (абсолютних гарантій забезпечити практично неможливо) за рахунок посилення цих міжнародних механізмів та документів, а також додаткових гарантій з боку ядерних держав, які, в разі їх широкого оприлюднення, буде дуже важко порушити ним навіть в умовах досить гострої конфронтації.
5. Як згадувалося у п.1, утримання існуючого в Україні ядерного комплексу (без значних капіталовкладень у створення відсутніх елементів) вимагає приблизно 5 млрд. крб. протягом 7 років. Приблизно таку ж суму необхідно витратити на реалізацію комплексної програми знищення ракетно-ядерних озброєнь, розташованих в Україні. Після цього кошти, які витрачалися б на утримання ракетно-ядерного комплексу, можна було б, зокрема, використовувати на переоснащення матеріально-технічної бази Збройних сил України та інші потреби внутрішнього розвитку нашої держави.
6. У випадку прийняття Україною рішення щодо набуття статусу держави, що володіє ядерною зброєю, не уникнути звинувачень у порушенні нею режиму нерозповсюдження ядерної зброї, хоча Україна не є стороною Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Режим нерозповсюдження визначається не тільки ДНЯЗ, а й відповідними правилами, нормами та процедурами, розробленими країнами-членами Лондонського клубу, Режиму контролю над ракетними технологіями (РКРТ), іншими аналогічними організаціями та угрупованнями.
Як зазначалося, зараз загальновизнано, що ядерними країнами є держави, які випробували ядерну зброю до 1 січня 1967 року. Інші країни вважаються неядерними. Світове товариство дуже стурбоване можливістю набуття хоча б однією неядерною країною статусу ядерної, відкриє цей шлях для інших «порогових» країн.
Якщо зараз з країнами-неучасницями ДНЯЗ практично неможливо підтримувати нормальні торговельно-економічні та науково-технічні стосунки у галузі мирного використання атомної енергії та космічного простору, то проти порушника режиму нерозповсюдження, досить чітко і документально визначеного учасниками Лондонського клубу, Комітету Цангера тощо, будуть вжиті більш суворі заходи.
Інші документи, пов’язані з підготовкою та/або погодженням проєкту тексту Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, в подальшому укладеного 05 грудня 1994 року між Україною, Росією, Великою Британією та США про гарантії Україні у зв’язку з набуттям нею неядерного статусу (Будапештський меморандум), які були нами отримані з галузевого державного архіву дипломатичної служби України – шукайте за тегом «Будапештський меморандум».
Ілюстрація анонсу згенерована ChatGPT
