Для тих, в кого настальгія за радянським минулим, також молоді трохи історії.
Знаєте, чому радянські колгоспники різали свиней уночі, у сінях, попередньо вдягнувши на голову мішок із золою – щоб кабанчик задихався і не кричав? Не знаєте?
Тому що чоловік, який своїми руками виростив кабана, повинен був віддати його шкіру державі. На офіцерські чоботи, портупеї та інше необхідне державі військове майно. А сало хотілося, щоб зі шкіркою було. Яке ж сало без шкірки?
От і різали свиней потай. А голові колгоспу та голові сільради хабар давали. Цим же салом зі шкіркою та найкращим шматком м’яса.
Знаєте, чому селяни і в СРСР рубали фруктові дерева? Тому що комуністи запровадили драконівські податки на них. Нема грошей? Не біда. Брали «натурою» – вовною, м’ясом, овочами та тими самими фруктами. Ось мужики й взялися за сокири. Рубали та плакали – ті груші та вишні ще їхні діди садили.
А ще моя мама згадувала, як їх зобов’язували вивозити на колгоспні поля… власні екскременти. На добрива. Колгоспник сам мав свій туалет на кшталт «сортир» вичистити і сам на поле, куди бригадир вкаже, вивезти. Або винести. Нікого не хвилювало, як це гуано в полі виявиться. Але віддай – не гріши.
А ви знаєте, що рідна держава обкладала всіх селян, які мали корів, натуральним податком: 220 літрів молока на рік дай. Горбуєшся на корівку ти, а молочко держава – підгортає. Якщо хто не в курсі, як воно дається – молочко – спробуйте день косою помахати. Я махав – знаю.
А сіно скиртувати не пробували? Теж скажу – не ложкою за столом працювати.
І так, якщо у вас був десяток курей – улюблена держава робітників і селян дбайливо зобов’язувала здати 180-250 яєць на рік. Бо держава своїми яйцями пролетаріат забезпечити не могла.
І так – на кожну свиню, яку виростив радянський мужик, теж існував податок. Це все на додаток до важкої, від темної до темної роботи в колгоспі. Практично безкоштовною, бо що таке зарплата 40-50-60 рублів? І ту лише з 1966 року почали платити.
А до цього цілих 36 років ішачили колгоспники задарма. За «трудодні». Відпрацював «трудодень» – отримай 2 кілограми зерна, і ні в чому собі не відмовляй. Грошей хочеш? Продай ці 2 кіло рідній державі. За ціною вдвічі меншою, ніж держава у колгоспу купує. Але 2 кіло на «трудодень» то вже багато. В середньому було 600 грамів.
Як люди не тікали з цього «раю»? Тікали, ще й як. Незважаючи на те, що рідна радянська держава, в якій «так вільно дихає людина», зробила мужиків кріпаками, фактично заборонивши виїзд із колгоспу, відібравши паспорти. Моєму батькові пощастило. Рідний колгосп направив його вчитися на тракториста у Старобешові. Після цього він потрапив до армії, а з армії поїхав «підіймати цілину» за «комсомольським набором». У Калмикію. А це вже – паспорт. А паспорт давав право на «ліво».
Так наша сім’я опинилася не в колгоспі, а в державному підприємстві – радгоспі. А це вже зовсім інша річ. Платили хоч і мало, але все ж таки платили, а не ті мізерні 40-50 рублів «колгоспних». І пенсійний стаж ішов державний, а не колгоспний.
Знаєте, що таке «колгоспна пенсія»? Це 12-18 рублів на місяць. Бувало, що й 5 карбованців і навіть три.
P.S. «Народ, який забув, або не знає свого минулого – не має майбутнього», – казав Платон. Останнім часом (може, мені просто не щастить) знову почастішали випадки зустрічі зі «свідками світлого радянського минулого», причому вже і молоді є, які тоді навіть не жили…
